1. Починаючи з українського наступу на Харківщині, життя дуже пришвидшилося: події, пов‘язані з російсько-українською війною почали набігати одна на одну, як хвилі бурхливого моря. Зрозуміло, що саме зараз - кульмінація війни, а Ізюм став своєрідним Сталінградом для російського війська. Через панічну втечу «другої армії світу» Путіна довелося активізуватися. Отже, він був вимушений визнати для себе:
⁃ генерали, які йому, ймовірно, лестили, не змогли втримати ключові для розгортання подальшої стратегії війни міста: Балаклею, Куп‘янськ та Ізюм. Це призвело до загрози українського наступу на півночі Донеччини та Луганщини;
⁃ західна зброя, яку має у своєму розпорядженні українська армія, нівелює кількісну перевагу росіян в артилерії та бронетехніці;
⁃ залишена окупантами бронетехніка у великій кількості, снаряди та ракети будуть використані українцями проти Росії;
⁃ за Харківщиною українська армія може сконцентрувати війська для наступу в будь-якій точці фронту;
⁃ небо більше не контролюється ворогом, а робота української авіації по позиціях і загроза від української авіації позиціям росіян на лінії фронту відчутно збільшує жертви серед тих, хто в окопах безпосередньо «на нулі»;
⁃ запаси танків й артилерії у ворога ще є, але це переважно - дуже стара техніка дедалі гіршої якості.
2. Чергові кадрові зміни серед російського генералітету, оголошення часткової мобілізації, збільшення кримського контингенту, - все це свідчить про те, що росіяни намагатимуться до зими стабілізувати фронт і зробити війну довготривалою. Розмови про ядерну зброю видаються на цьому етапі предметом внутрішнього споживання для росіян, своєрідним «заспокійливим жахом» для «патріотів», які прагнуть знову відчути себе сильними. Як мінімум, чотири фактори прозоро натякають на те, що планів застосування ядерної зброї поки що немає:
⁃ залучення великої кількості мобілізованих (дає підстави розглянути вірогідність планів рф щодо довгої позиційної війни);
⁃ постійні спроби Путіна знайти способи дипломатичним шляхом зберегти собі Донбас та Херсонщину, зупинивши український наступ;
⁃ відсутність даних американської розвідки про зрушення в місцях дислокації такої зброї;
⁃ очевидні побоювання Путіна наштовхнутися внутрішній спротив ближнього кола та генералітету під час віддання наказу здійснити ядерний удар.
3. «Референдуми», оголошені на південному сході нашої країни, є черговою акцією залякування не стільки України, скільки Східної Європи. Такий собі «останній аргумент». Якби була сила для наступу, або рішення про використання ядерної зброї на попередніх етапах війни, це було б зроблено і без результатів фіктивних референдумів. Не думаю, що російське керівництво готове перевірити правдивість слів Ліз Трасс про зустрічний ядерний удар по центрах ухвалення рішень у Росії, або слів Джо Байдена про ліквідацію у відповідь Чорноморського флоту. Обидві заяви окремлюють можливий прямий вступ у війну двох найсильніших країн НАТО і повне знищення військового потенціалу Росії . Референдуми мають ще один, думаю, головний сенс для військового керівництва Росії - після формального прийняття до складу РФ окупованих територій України, кожен чоловік на них, а не тільки ті дурні, які отримали паспорти РФ, будуть примусово мобілізовані до лав російської армії, незалежно від стану здоров’я та віку. Ці люди, мабуть, у випадку полону не будуть обміняні українськими переговорниками, а напряму передані судам.
4. Загальна мобілізація, на яку протягом останніх пів року не наважився керманич держави-агресора так яку вже охрестили «могилізацією», є величезним подразником для російського суспільства, досі налаштованого «патріотично» та агресивно, хоч і з помітними вкрапленнями панічних настроїв. Що є результатом такої компанії:
⁃ прямі виступи населення в національних республіках проти війни, які можуть перейти в озброєний спротив. Чечня, Дагестан, Якутія, Бурятія та ін;
⁃ стрімка втеча з території Росії чоловічої частини населення;
⁃ колапс системи призову через масові відмови та неправильне застосування закону про призов;
⁃ дефіцит амуніції для новобранців;
⁃ майже повна відсутність діючих представників молодшого командного складу для керівництва мобілізованими;
⁃ потенційні жіночі бунти в країні, де чоловіки не здатні на спротив, після отримання тисяч мішків з України;
⁃ неможливість далі брехати про справжні цифри вбитих та поранених;
⁃ очікуваний потік дезертирів зі зброєю у великі міста.
5. Все вищезгадане вже призвело до активізації перемовин Заходу про більш жорсткі санкції проти Росії, рішень про додаткове постачання зброї для України для розширення відстані дистанційної дії «Хаймарсів» та інших сучасних засобів реактивної артилерії. Не пізніше середи ми побачимо новий перелік американської військової допомоги. А з 1 жовтня, з початком виконання американського бюджету-2023, запрацює і ленд-ліз.
6. Останнім, про що важливо сказати у контексті нових рішень російського керівництва, є масова втеча росіян з країни. Поки що не оприлюднюють точних даних, але ми розуміємо, що кількість від‘їжджаючих сьогодні регулюється виключно пропускною спроможністю російських прикордонних пунктів. Країни, які все ще приймають росіян, - Монголія, Фінляндія, Казахстан, Грузія, Азербайджан через кордон на суходолі, - ризикують отримати у себе діаспори з багатьох сотень тисяч носіїв наративів «русского миру». Потім, коли ці біженці зрозуміють, що ставлення в світі до росіян щоденно погіршується, їх прийде захищати російська армія. Переконаний, те, що Росія ще не зупинила людський потік через кордони (а це, безумовно, скоро відбудеться), має дві мети, - позбутися нелояльної до влади частини населення (мабуть вони не розуміють, що, після оголошення мобілізації, кількість такого населення зростає швидше, ніж росте еміграція), і створити можливі анклави для подальшої дестабілізації та експансії на країни колишнього СРСР і Європи. Очевидно, що в Грузії, Вірменії, Німеччині та Казахстані кількість російськомовного населення вже підійшла до критичного рівня.
7. Вплив на ВВП санкцій з кожним місяцем ставатиме відчутнішим, але це працює дуже поступово, в тому числі і з імпортозаміщенням. А от втеча великої частини економічно активного населення, яка перестане працювати на російську економіку, може дати вибуховий ефект.
8. Для кожного публічного росіянина, діяча мистецтв та культури настала мить, коли мовчання вже не можливе. Російська держава вимагає від них активної позиції на підтримку війни, і саме зараз вирішується, чи почуття гідності (совісті, зрозуміло, у більшості не залишилося), у діячів культури не змусить їх виступити проти знищення сотень тисяч непідготованих призовників в «котлі». Єдиною людиною серед публічних осіб, відомих поза політикою, яка виявила мужність і не побоялася сказати правду, перебуваючи на території Росії, виявилася Алла Пугачова.
9. Якщо ще півроку тому мова була про те, що Путін, активно підтриманий абсолютною більшістю населення Росії, забирав життя, здоров‘я і час у громадян України, то тепер ситуація змінилася. Росіяни, нарешті, усвідомлюють, що немає спецоперації, є війна. І не просто війна, а та, на якій Путін забере життя і здоров’я у них самих. Ми розуміємо, що розпочалася робота рибальської сітки. Військкомати намагаються банальним способом наловити максимальну кількість «риби». Хтось потім відкупиться, хтось втече, але залишок можна буде використати для трьох досягнення цілей - взяти у них хабарі, відправити на вірну смерть, або залишити працювати на військових виробництвах. До речі, російським жінкам теж час починати хвилюватися, якщо їхні професії мають стосунок до війни. Також варто замислитися іноземцям із колишнього СРСР6: у Росії з‘явився проєкт закону, який вимагає від осіб з подвійним громадянством відслужити рік в армії РФ.
10. Врезультаті дій російської влади після Харківської операції ЗСУ, стало зрозуміло, що російське керівництво обрало шлях, який максимально швидко призведе не тільки до звільнення українських територій, нової втечі військових та колаборантів з наших земель, а й до зміни керівництва Росії, або повного знищення централізованої державності
