Найбільш значні Z-канали в РФ раптово сьогодні розкололися на два табори. Причиною стала поразка російських військ в Лимані, хоча насправді це лише привід для проявлення внутрішніх протиріч, які існують в середовищі російських силовиків. Сьогодні Кадиров звинуватив у поразці під Лиманом генерал-полковника Лапіна, командуючого Центральним військовим округом. Згодом його публічно підтримав очільник і натхненник усієї силової корпорації Вагнерівців - Євген Пригожин. «Рамзан, жги» як він висловився. По суті відбулося що: очільники всіляких гібридних квазідобровольчих і інших формувань із дивним статусом а-ля вагнерівці що не підкоряються МО РФ розпочали пряму кампанію проти класичного військового керівництва.
З іншого боку є вищі військові чини - генерали Шойгу і Герасимов, які контролюють Міноборони. Кадиров і Пригожин, звісно, з своїх ротів ніколи особливо їх не критикують, але сітка Z-каналів яка нила з приводу нібито хибних рішень і поганого керування саме Шойгу, і ті хто тепер підтримують Кадирова-Пригожина - це ті самі канали. Ряд інших «воєнкорівських» ресурсів показово не підтримав критику з боку Кадирова, зберігаючи лояльність Міноборони.
Це не громадянська війна і не революція. Але повноцінна апаратна боротьба за владу в силових структурах в умовах війни. Зовсім не виключено, що у крісло очільника МО або ГШ заколотники імені Кадирова хочуть поставити ексГоловкома ВКС Сергія Суровікіна, який раніше керував російською операцією в Сирії. Суровікіна часто протиставляють тому ж Лапіну і Герасимову у каналах орієнтованих на мережу Пригожина, вказуючи і на те, що Герасимов та Шойгу монополізували доступ до Путіна, не даючи іншим командирам доповідати йому.
Можна любити Кадирова і Пригожина, можна не любити, але вони точно стануть для нинішніх російських силовиків значно більшою проблемою ніж твіти Навального. Бо у них уже є власна армія, власна медійка і власний пул персонажів, яких вони будуть намагатися крутити нагору і представляти до державних нагород, вигадувати героїчні історії і просувати, приміром, в губернатори, сплітаючи апаратну сітку все густіше.
Для того аби у вашій політичній системі був розкол ніяка демократія зовсім не обов’язкова. Звісно, ніхто не буде припиняти війну через таке прямо зараз. Але присмак 1917 року треба шукати не у памфлетах більшовиків, а у терті між Думою і монаршою владою, а ще точніше - між генералами і ставкою Головнокомандувача. Тріщинки все глибші і глибші. І ніякий вихід з України чи відмова від ядерного сценарію не дасть росіянам простору ці тріщини залатати.
Усі високопоставлені учасники війни в Україні з російського боку прекрасно знають, що воюють не за контроль над Херсоном чи Лиманом. А за те, чий у підсумку контроль буде над Москвою і хто буде обілечувати їх співгромадян, отримувати призначення і нафтові родовища, а хто буде визнаний шкідником і агентом світової буржуазії.
