1. Було зрозуміло, що останній день народження Путіна (чи взагалі, чи як Президента Росії) повинен був запам‘ятатися бавовною вищого ґатунку. Почалося з випадкового завершення каденції двох ТУ-22Б на аеродромі, що має відстань 200 км від нашого кордону. Ці літаки - гордість радянської авіації, яка регулярно відправляє на наші мирні міста ракети далекого радіусу дії, їх тримають на відстані від нашого кордону, але щось пішло не так, як планували агресори. Росіяни спробували новину замовчати - дрібна аварія. У нас теж не поспішали про це говорити, мабуть, очікували головний подарунок ювіляру.
2. У протестантських країнах кожен лідер вибудовує собі жорстку вертикаль управління, згідно з Конституцією. У країнах, які вважають себе поствізантійськими, систему стримувань і противаг формують серед наближених до трону. Найбільшого успіху у створенні такої системи досяг Йосип Сталін, який спочатку зачистив усіх, хто пам‘ятав його одним з рівних, далі - всіх, хто звертався до нього на «ти» та мав власну думку, а потім - влаштував круту драбину влади, на сходинах якої багато хто попрощався з життям. Іншого шляху, окрім як нагору, не було. На кожну групу можновладців була конкурентна. Коли одна з них посилювалась, її знищували під корінь. Після тих, хто працював з Леніним та Троцьким, пішли в небуття військові, верхівка НКВС, ленінградці та інші. У 1952, після великої перерви, відбувся останній з‘їзд партії при житті Сталіна, на якому вчергове «змінився караул» - ближнє коло захвилювалося. Вождь був вже старий, останньою його великою справою стала «справа лікарів», яку він не встиг закінчити. Чи то знайшли в передсмертному стані на підлозі його кімнати на дачі найближчі спільники, чи вони самі й допомогли йому піти в останню путь, факт залишається фактом: вождь, що старіє, втрачає контроль. Історія XX століття пам’ятає лідерів, які стали для своїх підлеглих страшнішим нічним кошмаром, ніж Сталін. Португальський диктатор Салазар і після інсульту керував країною, майже не приходячи до тями. Франсиско Масіас Нгема, диктатор Екваторіальної Гвінеї, настільки нажахав власний народ (ту частину, яку не встиг знищити), що, коли власний племінник його скинув і суд виніс смертний вирок, військові боялися, що він дістане їх після розстрілу і після смерті, а новий лідер (який, до речі, залишається при владі вже 43 роки) вимушений був привезти розстрільну команду з Марокко.
3. Між Сталіним та Путіним кожен лідер комбінував систему контролю представників колективного керівництва. Гірше за всіх вийшло у Хрущова, якого «підступно» скинули, з обвинуваченням у волюнтаризмі (краще б чесно сказали, що за те, що він на ХХ з‘їзді осудив культ особистості Сталіна, або за те, що візував багатотисячні списки на знищення в часи керівництва Україною). Горбачов спочатку вдало знищив (інші часи, тому не вбив, а відправив на пенсію) залишки брежнєвського Політбюро, потім не менш вдало балансував між консерваторами Лігачова та демократами Яковлєва, але врешті отримав невдалу спробу імпотентів з ГКЧП і надалі - результативніший демарш Єльцина з Кравчуком та Шушкевичем.
4. Путін, не вагаючись ні хвилини, здійснював агресію щодо Чечні, Сирії, Грузії, фізично прибрав політичну опозицію, але одночасно з цим виявився дуже нерішучим щодо зміни власного оточення. Був жорстко знищений Березовський та ті, хто вважалися його командою, але, навіть Волошин та Юмашев, які разом з Березовським привели Путіна до влади, зберегли собі життя, відмовившись від будь-якої політичної активності. Віктор Черномирдін та Рем Вяхірєв, стовпи державної газової системи тиску на владу сусідніх країн, навіть на якийсь час залишилися в обоймі.
Всі інші групи впливу на Путіна до початку повномасштабної агресії залишалися біля корита - газпромівська група, Сєчин, Кадиров, «кооператив «Озеро»», ефесбешна група, Шойгу та Золотов, апаратники під керівництвом Вайно та Кірієнко, Собянін та московська група, Греф, який зробив з державного Сбербанку ще одну державу в державі, навіть пул олігархів, яких було відсунуто на безпечну відстань, від Абрамовича до Фрідмана, Прохорова та Усманова. Всі заробляли гроші для себе, для президента особисто і для держави. Всім наближеним у цьому сприяла держава: з тиском на інші країни, з промисловим шпигунством, тарифами, зазомбованою робочою силою.
5. Проте з початком «спецоперації» та раптовим фізичним занепадом біля Путіна залишилися тільки апаратники та силовики. Інформації про вплив на ситуацію ще когось немає. Навіть Центробанк та Уряд Росії працюють в якомусь автономному режимі від «вождя». Поразки на фронті, вочевидь, заслуговували на певну кадрову реакцію від керманича держави. І це не про призначення на одну з керівних генеральських посад в структурах Генштабу полковника з кремлівського полку, який вміє тільки зустрічати голів іноземних держав та грати на трубах в оркестрі, не про нового керівника операції в Україні, який невдало розігнав натовп в часи ГКЧП, а про перших осіб силового блока, які напружилися і почали схватку бульдогів під килимом, яка поступово стала виходити на килим. Росія чекала чогось важливого, що виштовхне когось з цієї зграї з кола влади.
6. І тут вчасно відбувся вибух на Кримському мосту. Я не буду вибирати з тих версій, опублікованих експертами, якусь одну. Це могли бути українські спецслужби, російські спецслужби, які беруть участь в цій боротьбі кланів, спецслужби великих держав руками українців або росіян. Головне, що водій вантажівки, який отримав замовлення «в інтернеті (!)», як кажуть росіяни, наосліп завантажив вибухівку та пройшов всі контролі (!), і був кимось знищений разом з машиною (?), - це головна версія слідства? А де українські «Нептуни», бойові плавці НАТО, підводні човни, диверсанти, скинуті вночі літаками-невидимками?!
7. Міст, безумовно, відремонтують, і навіть швидко поновлять рух потягів та машин. Охорона ФСБ замінить охорону Росгвардіі, когось віддадуть під суд, змінять кілька начальників над ППО. Але справу зроблено: «найбільш безпечний міст у світі», який перебуває під пильною охороною російських силовиків, має багатоступеневий захист та який було побудовано на віки, виявився зробленим та захищеним настільки погано, що перша ж атака виявилася вдалою. Всім тепер зрозуміло, що такі атаки повторюватимуться до повної зупинки руху на Кримському мості. Головний напрямок, яким до Криму рухались військові та їхні вантажі, скоро перестане функціонувати, а маршрут півднем України від Мелітополя до Маріуполя дедалі більше опинятиметься під вогневим контролем українських військових. Всі російські чиновники, силовики в Криму, в тому числі українські зрадники та манкурти, разом з сім‘ями, ризикують залишитися під опікою українських правоохоронців, або в останній момент тікати морем. Впевнений, що найближчим часом питання евакуації з Криму та Півдня України повстане перед сотнями тисяч росіян та колаборантів.
8. Путін хоче фізично вижити. Тому буде вимушений спочатку прорідити своє оточення, потім -визнати поразку в цій війні і звільнити українські території. Ніякі розмови про ядерну зброю, ніякі референдуми та зміни російської Конституції не зможуть зупинити наступ української армії. Коли звільнять Херсон, а потім і Луганськ, почнеться масова панічна втеча, якій російська пропаганда не зможе вигадати красивого виправдання. Тільки вчасний пошук винних збереже на якийсь час майже царську владу Путіна.
9. Майже щоденні гарні новини змушують думати про те, що буде далі. Про майбутню долю Кримського мосту ми вже знаємо. Якщо вибухають літаки під Калугою, на півдорозі до Москви, я не переконаний, що вони не можуть вибухнути наступного разу у Барановичах або на Каспії, в усіх місцях, звідки в Україну летять смертоносні ракети.
Якщо була «бавовна» на мосту під Керчю, на аеродромі під Саками, то невже Севастопольська бухта захищена краще? Або військова база росіян під Феодосією? Або розкішні палаци відомих росіян в Ялті та Алушті?
10. Днями - черговий Рамштайн, який дасть відповідь на псевдореферендуми та їхнє «визнання» росіянами. На спробу анексії і перепідпорядкування АЕС в Енергодарі. На загибель мирних жителів в Ізюмі та Лимані. Постійні бомбардування мирних будинків у Запоріжжі. Ленд-ліз і Рамштайн - це, по-перше, зброя для української армії. По-друге - гроші до нашого бюджету, які допоможуть нам витримати цю зиму. Ми розуміємо, що розлючений вчорашніми подіями ворог спробує помститися мирному населенню і саме поставки сучасних систем ППО та ПРО захистять наші міста від таких планів.
