Голова держави зробив це під час прес-конференції – першої у новому році. Реформа, якої стільки років чекали небайдужі українці, просувалася уперед.
Мабуть, про боротьбу з корупцією в Україні заговорили раніше, аніж наша держава з’явилася на карті. Але більшість років боротьба ця більше нагадувала широко відому схему «бджоли проти меду». Чиновники, які жили й багатіли з корупційних оборудок, само собою, не горіли бажанням залишатись без надприбутків. Тому потреба у незалежних антикорупційних органах, які б отримували за свою роботу гідну винагороду й не були б вбудовані у державну вертикаль, на 2016-й назріла й перезріла.
Звісно, до НАБУ у тому вигляді, в якому воно було створене в Україні, завжди було багато питань. Хтось казав, що новий слідчий орган недостатньо ефективний, хтось дорікав тим, що більшість фігурантів кримінальних справ уникають відповідальності у суді. Але все-таки це був крок уперед – в порівнянні з тими «антикорупційними» органами, що існували за часів Кучми або Януковича. Тим більше, що НАБУ повинне було стати лише першою ланкою в системі антикорупційних органів – далі «клієнти» новоствореного Бюро повинні були потрапляти до антикорупційної прокуратури та антикорупційного ж суду.
На жаль, повністю запустити цю систему вдалося лише навесні 2019-го. А нова влада, яка прийшла через пару тижнів на президентських виборах, урочисто пообіцяла систему зламати. Судячи з усього – будь-яку систему: правоохоронну, судову, міжнародну, систему стримувань і противаг… Ну, й антикорупційну, само собою. Наступні роки відзначились, хіба що, спробами Банкової замінити незалежне керівництво НАБУ на ручне, та відкритим саботажем конкурсу на посаду голови антикорупційної прокуратури – бо переміг не той, кого просував Єрмак. Хоча антикорупційні органи нікуди не поділися – ситуація з антикорупційною боротьбою повернулась у рік, приблизно, 2002-й. Чи надовго – вирішуватимуть тільки українські громадяни.
