День, коли ми оцінюємо свою спроможність протистояти енергетичному тероризму.
1. 10 жовтня Путін та його оточення нарешті збагнули, що перемога України на полі бою неминуча, тому потрібно:
- або так залякати втратою нормального ритму життя і роботи мільйони українців, щоб вони почали тиснути на владу і вимагати перемовин (не розуміючи при цьому, що ми будемо тиснути тільки в бік повного звільнення територій без будь-яких умов, окрім капітуляції);
- або так залякати Європу черговою хвилею української еміграції та необхідністю будувати нові ЛЕП у напрямку України, постачати енергообладнання на заміну знищеного росіянами в порушення всіх можливих і неможливих міжнародних воєнних конвенцій;
- або, плануючи повне виведення військ на лінію 23.02.2022 чи 24.08.1991 років задля збереження залишків власного військового потенціалу, позбавити Україну найменшої можливості швидко відновити економіку, а з нею - і військову промисловість. Так, це бомбардування електростанцій, газових родовищ, заводів і є передвісником тієї війни, яку вони почнуть, якщо їх не розіб‘ють на полі бою зараз.
2. Тим не менше, і Захід, в більшості, і українська влада розглядають прагнення Чахлика Ніяк-Невмирущого вчергове нав'язати мирні перемовини не як бажання припинити війну, а як бажання виграти час на її оптимістичніше для себе продовження. Тому, впевнений, що нескінченне хлюпання та скавчання на болотах залишиться без відповіді в дипломатичній сфері. Ми очікуємо лише відповідь на Півдні та Сході нашої країни. "Буде тобі враже, що Залужний скаже". Саме це допоможе українцям пережити складні часи з відключеннями електрики.
3. Спроба бити по ЛЕП, які ведуть від атомних станцій - вже третя масштабна спроба шантажу загибеллю Європи і України від нашого мирного атому. Так, українські енергетики вирішують фантастично складні завдання. Але, я впевнений, що Сергій Кірієнко та інші «великі комбінатори», які намагаються створити нам енергетичний Армагеддон, перед 10 жовтня у своїй хворобливій уяві малювали зовсім інші перспективи й переконували Чахлика ухвалити відповідне рішення.
4. Початок нової, найбільшої хвилі ракетних обстрілів саме на другий день саміту 20-ки - демонстрація образи агресора на цивілізований світ, який не хоче вести перемовини про Україну без України. Шагренева шкіра ракетної російської армади з кожним днем скорочується. Можливостей атакувати з Чорного моря стає дедалі менше. А росіяни, певно, вже допетрали, що наступна наша атака на морі може коштувати їм ще одного флагмана. До речі, Туреччина так і не пропустила корабельне угрупування Тихоокеанського флоту, яке прямувало до Чорного моря, і, після піврічного очікування та перемовин, ворог, підібгавши хвоста, попрямував назад на Далекий Схід із Середземного моря.
5. Цього тижня відбулася і непрогнозована перемога демократів на виборах у Сенат, яка компенсує їм поразку в Палаті Представників та забезпечить Прещиденту Байдену впевненість в керованості ситуації на наступні два роки. Одночасно з цим, головні трампісти в команді республіканців програли, а отже є надія на продовження двопартійної підтримки України в США. Питання полягає не тільки у посиленні військових постачань, а й у позиції США та союзників, МВФ та Світового Банку, і у підтримці цивілізованого світу при відновленні України.
6. Ситуація на G20 показала: великі азійські країни, Китай, Індія, Індонезія добре усвідомлюють, що на Росію чекає гарантована поразка у війні; й не готові втрачати обличчя, долучаючись до Північної Кореєї та Ірану у підтримці агресора. Майже всі країни регіону також займають досить помірковану позицію. Виконання масштабних російських замовлень на пошиття військового одягу країнами Індокитаю не особливо перетинає червоні лінії, а позиція Ізраїлю, де політики балансують на двох розхитаних стільцях, не справляє враження довготермінової.
7. Відбувся черговий Рамштайн, який дав новий поштовх військовому співробітництву України з цивілізованим світом. Черговий(хоч і недостатній) транш засобів ПРО та ППО надійде до України вже цього місяця. Окремо є сенс зауважити про візит нового британського Прем'єра Ріші Сунака до Києва з рекордним обсягом постачання зенітної артилерії - цілих 120 сучасних гармат. Очікуємо рішення наших польських друзів щодо постачання зброї, отриманої від південно-корейських виробників.
8. В Україну після навчання воєнному мистецтву в країнах НАТО почали повертатися військові. Впевнений, що до високого бойового духу, гарного переможного настрою та сучасної зброї, додадуться такі ж сучасні методи наступу, які цієї зими допоможуть досягати результатів на Півдні та Сході України.
9. Разом з тим, настрої у армійців Чахлика після панічної втечі з Херсону, не найкращі. Ми, тилові диванні експерти, не розуміємо, як далеко вони відбігли від Дніпра, і чи побудовані на узбережжі під Олешками та Голою Пристанню укріплені райони, здатні стримати наступ ЗСУ в разі форсування водяного рубежу. Можу тільки сказати, що я спілкувався з людиною, яка перебуває в окупації в одному з міст Лівого берега, і довідався, що там немає світла, води, палива, і головне - немає російської окупаційної влади, яка втекла частково (керівники) до Генічеська, а частково (підлеглі, колаборанти, пішаки) - до Залізного Порту. В місті залишилися тільки представники російських спецслужб, емчаесники; складські робітники, які вантажать щось на вивезення, та поодинокі військові за околицею з артилерією.
10. Щодо угрупування, яке відвели з Херсону, впевнений, що навіть при тому, що це майже останні бойові навчені підрозділи, їх не зможуть перекинути в горнило бойових дій на Донбас та Запоріжжя. Будуть доукомплектовувати, злагоджувати, заспокоювати та підліковувати, і тільки від можливостей української ракетної артилерії залежить, чи розквітне бавовна та інші переможні рослини в місцях їх нової дислокації. Події останніх діб на Кінбурні, у Джанкої та Мелітополі промовисто натякають саме на це. Ми вже знаємо не тільки про те, що сучасні БМП та БТР, надані Україні західними союзниками, вміють плавати, а й про те, що ворог майже сліпий на більшості лінії узбережжя в нічний час.
І так, Путіну залишилося не довше, ніж 41 доба у владі.
