Обсяги постачання озброєння від США ніколи не були достатніми для Києва. Але у Вашингтона і Пентагону є ширші занепокоєння.
Практично щодня колона 18-колісних вантажівок, навантажених зброєю чи боєприпасами, під’їжджає до великого складу біля асфальтованої злітно-посадкової смуги, що розтягнулася майже на дві милі. Летальний вантаж, отриманий з військових складів США по всій країні, розвантажують на піддони, які будуть поставлені на борт вантажних літаків, що прямують до Європи, наступної зупинки на шляху до лінії фронту в Україні.
За 10 місяців після вторгнення Росії в Україну постійний темп перетворився з нерівномірних початкових кроків в чітку хореографію. Подібні сцени повторюються на базах і в морських портах на східному узбережжі, а зобов’язання США у військовій підтримці війни, в якій США, принаймні офіційно, не є учасником, перевищують $20 млрд.
«Це цільовий постійний потік», — сказав цієї осені старший сержант ВПС Крістофер Мітчем, керуючи діяльністю в Дуврі. «Ви просто розумієте, що ви залежите від того, що потрібно місії».
І місія, і її потреби зазнали радикальних змін з часу повномасштабного вторгнення Росії вкінці лютого, коли адміністрація Байдена надала мінімальну підтримку українським захисникам, яких було значно менше за чисельністю. З тих пір Вашингтон все глибше копає у власному арсеналі і скарбниці, щоб надати Києву величезну кількість зброї.
Цього тижня адміністрація відзначила історичний візит президента України Володимира Зеленського до Вашингтона, оголосивши про передачу ракетної батареї Patriot, найдосконалішої системи протиповітряної оборони в арсеналі США.
Але початкова військова операція із постачання явно не була розрахована вдовгу. Виснажливий конфлікт триває й кінця йому не видно; він оголив прогалини стратегічного планування США власних майбутніх битв і виявив значні прогалини в оборонно-промисловій базі США і НАТО. Запаси багатьох ключових видів зброї і боєприпасів майже вичерпано, а очікуваний час на нове виробництво ракет становить місяці, а в деяких випадках і роки.
В інтерв’ю протягом останніх кількох місяців понад два десятки високопоставлених урядовців США, Європи і України та військових чиновників і експертів, деякі з яких говорили на умовах анонімності щодо стратегічно і дипломатично важливих заходів, розкрили нові подробиці про те, як очолюваний США консорціум демократій намагається втримати Україну на плаву у війні.
Більшу частину минулого року Сполучені Штати і їхні союзники наздоганяли з постачанням Україні. Багато систем, зараз розташованих там, спочатку утримувалися як надто складні для використання та обслуговування силами України, надто схильні спровокувати російську ескалацію чи ширшу війну з НАТО, або мали високу імовірність бути захопленими наступаючою армією Москви. Інші запити Києва, зокрема військові літаки, бойові танки і високоточні ракети великої дальності, і надалі отримують відмову, оскільки Пентагон робить власну оцінку стратегії і можливостей України.
Були логістичні проблеми, оскільки необхідно було знайти запаси, а донорів – вмовити і скоординувати. Українців, які починали з арсеналу застарілої техніки радянських часів, потрібно було навчити сучасному західному озброєнню. Треба було організувати складні транспортні шляхи до зони бойових дій, забезпечити запчастинами і ремонтом важкого озброєння.
Але кожна фаза конфлікту — початкова невдала спроба Росії завоювати Київ, артилерійські бої на сході Донбасу, відвоювання Україною Харкова на півночі і Херсона на півдні — додає до боротьби досконаліше озброєння. Те, що починалося як окреме постачання стрілецької зброї і засобів захисту малої дальності, сьогодні перетворилося на потік високоточних систем з бойовими назвами і абревіатурами — Switchblade-и і HAWK-и, HIMARS, NASAMS і тепер PATRIOTS.
Нинішні спроби Москви погасити світло і вимкнути тепло у всій країні мали результатом нові заклики до додаткової протиповітряної оборони, про що Україна просить з першого дня. Починають надходити обіцяні термінові поставки, але не в тих кількостях, які потрібні Україні. «Чи цього достатньо?» – риторично запитав Зеленський поміж численних виразів подяки під час виступу перед Конгресом в середу ввечері. «Чесно кажучи, не дуже».
Але прихильники України також прагнуть деяких фундаментальних змін у способі ведення війни.
"Ми повинні пам'ятати, що ця боротьба, ця війна, вона динамічна", - сказав міністр оборони Ллойд Остін в нещодавньому інтерв'ю в своєму офісі в Пентагоні. «Коли ситуація на полі бою змінюється, ми також повинні бути достатньо гнучкими для змін».
Оскільки з приходом зими бойові дії зайшли в глухий кут, і поки українці, які все ще в набагато меншій чисельності і кількості озброєння, готують нові наступальні операції, щоб повернути більше окупованих Росією територій, план полягає в тому, щоб навчити їх більше воювати, як американці.
Протягом наступних кількох місяців десятки тисяч українських військових — значне збільшення порівняно з відносно невеликими групами, які цього року були виведені з поля бою для оволодіння новою зброєю, — поїдуть до Європи, щоб навчитися і застосовувати нову тактику проти глибоковкопаних росіян на сході Донбасу і південному березі Чорного моря.
«Я думаю, якщо ми зможемо навчити більші формування — роти, батальйони — як вести вогонь, створювати умови для маневру, а потім мати можливість маневрувати так, як ви бачили [американські військові] маневрують на полі бою, тоді я думаю, ми будемо в іншій ситуації. Тоді вам не потрібен мільйон боєприпасів» артилерії, сказав високопоставлений чиновник оборони США.
«Ми повинні довести їх до цієї точки».
Бій перед боєм
Вкінці вересня, всього за кілька днів до того, як Росія в односторонньому порядку оголосила анексію чотирьох українських регіонів на сході Донбасу і південного узбережжя, Зеленський виступив з бурхливою промовою перед студентами Гарвардського університету.
Москва все ще захоплювала території, а українці втрачали життя, тоді як Захід більше зосереджувався на реакції на дії Росії, ніж на відбитті нових наступів, сказав він, дивлячись на свою аудиторію з великого відеоекрану.
«Коли ви запобігаєте, ви стаєте головним в ситуації», – сказав Зеленський студентам. «Превентивні дії означатимуть, що світ не готовий проковтнути все, що росіяни хочуть йому згодувати».
Почасти це було нарікання президента, який бореться за виживання своєї країни, на скупість союзників і партнерів, почасти театр актора, який став політиком, який вміє виражати емоції. Адміністрація Байдена була прихильною, але незворушною.
Під час прес-конференції з Зеленським в середу президент Байден сказав, що надання деякої зброї, яку хоче Україна, може зруйнувати єдність між партнерами альянсу, які «не хочуть йти на війну з Росією».
З тим, що Захід дедалі більше інвестує в перемогу України, благодійник і одержувач часто розчаровані один в одному. Почалося це ще до вторгнення з того, що офіційні особи США розцінили як відмову уряду Зеленського сприймати загрозу серйозно.
Підготовка і швидке постачання певного оборонного озброєння були ускладнені небажанням українських військових командирів ділитися своїми планами з Пентагоном. Генерал армії Марк А. Міллі, голова Об’єднаного комітету начальників штабів, регулярно спілкувався зі своїм українським колегою, генералом Валерієм Залужним, але мало що дізнався за дні й тижні, що передували вторгненню.
«Ми запитали: «Який у вас план? Поділіться своїм планом. Дозвольте нам допомогти», - згадував другий чиновник оборони. «А українці сказали: «Ми вам розкажемо. Не хвилюйтеся. Ми про нього з вами поговоримо».
«Зрештою, вони не надали нам багато інформації», – додав чиновник. «Вони вели власну внутрішню політику. Або мали міркування оперативної безпеки. Або що там було. Але ми не мали повного бачення».
Українці, усвідомлюючи, що американці мало вірять в їхню здатність відбити росіян, мали власні розчарування. Для уряду Зеленського сумніви США не мали сенсу, якщо вони були настільки впевнені, що росіяни прийдуть. Буквально через кілька днів після того, як в листопаді 2021 року Зеленський призначив Олексія Резнікова міністром оборони, він, юрист, який колись служив в радянських військово-повітряних силах, зустрівся з Остіном в Пентагоні, щоб попросити Стінгери, переносну систему протиповітряної оборони, яка запускається з плеча і здатна збивати гвинтокрили і літаки, які низько літають. «Відповідь була: «Ні, це неможливо», — сказав Резніков в нещодавньому інтерв’ю.
Неможливе раптово стало можливим лише за кілька тижнів до того, як 24 лютого російські війська увійшли в Україну й хотіли взяти Київ в кільце. В країну почали надходити Стінгери і американські протитанкові озброєння Javelin та їхні європейські еквіваленти, а також більше боєприпасів для українських танків і артилерії радянських часів.
Протягом березня Зеленський продовжував просити про західні літаки і закрити небо над Україною, що американці і НАТО вважали немислимим для альянсу, який вирішив тримати війну на відстані витягнутої руки. Наприкінці того ж місяця Резніков прилетів у Варшаву на зустріч з Остіном з новим проханням.
«Ми виконали свою домашню роботу», — сказав Резніков. Після вивчення загальнодоступної інформації про арсенал США українці дійшли висновку, що Пентагон має надлишок A-10, застарілих дозвукових штурмовиків, відомих як Thunderbolt. «Вони можуть нести важчі бомби, і ми можемо використовувати їх проти [російських] танкових колон», — сказав він.
Він попросив 100. Остін, за його словами, знову відповів, що це «неможливо» і «не має сенсу». Літаки, як було сказано Резнікову, були старомодними і повільними, «скрипучою мішенню» для грізної протиповітряної оборони Росії. «Мені це було зрозуміло. Це було логічно. Я сказав, добре», — згадував Резніков, розводячи руками, удавано здаючись.
Але відмови і пояснення продовжувались.
Польща запропонувала надіслати частину своїх радянських винищувачів МіГ-29, але лише за умови, що вони будуть передані Україні через авіабазу США в Німеччині. Американці заявили, що не мають заперечень проти літаків, але переміщення їх з американського об’єкту надсилає Москві неправильний сигнал.
Пізніше союзники зібрали запчастини, щоб допомогти привести в льотний стан українські МіГи, які залишилися. Американці також санкціонували передачу Україні флоту гвинтокрилів Мі-17 російського виробництва, які вона придбала для афганських сил, але так і не відправила.
В квітні Оксана Маркарова, посол України в США, відвідала General Atomics, виробника Grey Eagles, наступного покоління летальних безпілотників Predator. Компанія сказала, що в них є літаки, але для їх передачі потрібен дозвіл уряду США.
За словами двох американських чиновників, ознайомлених з цим питанням, адміністрація відхилила запит. Високопоставлені військові чиновники висловили стурбованість тим, що якщо безпілотники будуть збиті або захоплені російськими військами, ця технологія може бути використана Москвою, яка звернулася до Ірану для підсилення свого спустошеного арсеналу безпілотних літальних апаратів.
Незважаючи на відсутність сучасної зброї, і на подив більшості світу, українські сили перемогли росіян в Київській області. До кінця березня московські війська відступили, і мала початися нова фаза війни, яка, як вважали Сполучені Штати, їхні союзники і президент Росії Володимир Путін, мала б завершитись за кілька тижнів.
Рухаючись зі швидкістю війни
Після того як російським військам не вдалося взяти Київ, вони перегрупувалися на схід України, прикриваючись стіною важкої артилерії. Вони почали просуватися на захід швидкими темпами, поглинаючи території далеко за межами тієї частини Донбасу, яку Москва захопила в 2014 році і пізніше незаконно анексувала. Українці були в програшній позиції з постачанням, і високопоставлені військові США дійшли висновку, що українці програють без порівнянного або кращого обладнання.
Але рішення затримувались з тим, що постачати і хто постачатиме. Сполучені Штати надавали основну частину зброї. Інші країни НАТО та інші країни також брали участь, але процес був безсистемним, а солянка з різної зброї ледве стримувала сили Москви. До середини квітня Остін побачив потребу навести якийсь порядок і скликав зустріч міжнародних донорів.
«На початку ми дуже швидко надавали щось в Україну і заохочували інших робити те саме», — пізніше сказав Остін в інтерв’ю в своєму офісі в Пентагоні. «Але насправді не було об’єднаних узгоджених зусиль з координації — не лише забезпечення матеріалів, але й транспортування, усунення конфліктів маршрутів» для потоку зброї, завантаженої на вантажівки і потяги, з європейських повітряних і морських портів до польського кордону, де їх перебирали українські війська.
З менш ніж тижневим попередженням, 20 квітня на американській авіабазі в Рамштайні в Німеччині зібралися високопосадовці оборонних відомств із понад 40 урядів, щоб створити систему для пошуку потрібної зброї, прийняття рішень і координації постачань. «Ми маємо рухатися зі швидкістю війни», — сказав Остін під час закритого засідання. Несподівано небажання США надавати високопотужну артилерію американського виробництва зникло, і Байден схвалив першу поставку потужних гаубиць, 155-мм систем M777 в Україну.
За словами Резнікова, це був «перший крок через Рубікон».
Але згода не обов’язково означала вчасне прибуття. Перші американські гаубиці надійшли в Україну лише в червні. І, на думку України, артилерії ніколи не було вдосталь, щоб зрівнятися з величезною перевагою Росії.
Боєприпаси для українських старих радянських систем вже масово не виробляються, а отримання їх за кордоном непередбачуване. Збройні посередники, які представляють Україну і Росію, змагаються за отримання тих невеликих запасів, які залишилися.
Репортер, який цієї осені був поблизу лінії фронту біля Херсона, виявив одного українського солдата, який нервово чекав доставки боєприпасів для артилерійської установки радянських часів, яка була старшою за нього. Приблизно 40 боєприпасів, які перекочувались в кузові вантажівки, — це все, що в нього залишилося, — сказав 25-річний командир взводу 59-ї української моторизованої бригади, який попросив назвати його за позивним «Вогник». Деякі солдати з його підрозділу поїхали на північ, щоб забрати ще кілька, які, як їм сказали, залишили відступаючі російські солдати під Харковом.
«Дефіцит завжди є», – сказав Вогник. «Ми просто повинні дочекатися хорошої цілі, перш ніж щось використовувати». Він все ще чекав своєї черги на навчання на M777.
Ще один крок через Рубікон
Наступний крок до надання досконалішої зброї відбувся на початку літа, коли Україна шукала артилерію, яка б стріляла точніше і дальше за російську лінію фронту. Але коли Резніков попросив високомобільні артилерійські ракетні системи залпового вогню HIMARS, американці підвели ще одну лінію.
HIMARS були відносно дефіцитними на складах США і були передані лише в декілька країн, включаючи Йорданію, Катар і Об’єднані Арабські Емірати на Близькому Сході, Румунію і Польщу в Європі, а в 2020 році – на Тайвань. Були наслідки для готовності збройних сил США і юридичні побоювання щодо передачі чутливих технологій. Як навчити українців ними користуватися, і як би їх обслуговувати в полі?
«Справа не тільки в тому, що ви маєте» на полі бою», - сказав Остін в інтерв’ю. «Йдеться про те, як ви використовуєте те, що маєте... і чи навчаєтеся ви, як цим користуватися». Постійна потреба в технічному обслуговуванні, запчастинах і паливі «начебто забувається багатьма людьми. … Якщо ви не можете підтримувати систему в бою, можете її навіть не розгортати».
Лише в червні, коли надійшли перші M777, Байден оголосив про схвалення чотирьох систем HIMARS і невизначеної кількості керованих ракетних систем залпового вогню (GMLRS), ракет середньої дальності, які будуть випущені з них. Угода була досягнута лише після того, як найвищі рівні українського уряду запевнили Білий Дім, що вони не будуть використовуватися для обстрілу російської території. Байден накреслив іншу лінію з ATACMS, ракетами з радіусом дії до 200 миль.
Ще один крок через Рубікон зроблено, сказав Резніков. Тоді «я попросив танки». Знову Сполучені Штати відповіли "ні", наполягаючи на тому, що танк M1 Abrams був надто складним для українських військ і потребував занадто великої матеріально-технічної підтримки для роботи. Німеччина також відмовилася постачати свої танки Leopard і Marder, за словами німецьких офіційних осіб, головним чином тому, що вони не хочуть бути першими, хто надасть велику нову систему озброєння, на яку ще не погодилися Сполучені Штати.
Резніков залишається оптимістом. Танки, за його словами, є «досяжною ціллю», і Німеччина поміняє думку, якщо Сполучені Штати «як старший брат» постачатимуть M1 Abrams. «Один. Просто символічний крок, і після цього, я впевнений, в нас будуть Леопарди з Німеччини, в нас будуть британські і французькі танки».
«В мене є багато прикладів зі Стінгерами, артилерією, HIMARS тощо» про те, як працює процес затвердження США, сказав він. «Це просто політичне рішення. Я цілком розумію, що всі проукраїнські політики в різних країнах повинні мати внутрішній порядок денний. Це нормально", - сказав він.
Ознайомившись з коментарями Резнікова, перший високопоставлений чиновник оборони сказав, що навіть про один М1 не може бути й мови. Масивні бойові танки, які використовувалися американськими військами в Іраку, «нам було важко утримувати і підтримувати. Для них це було б неможливо». Крім того, «я думаю, що українці зараз мають більше танків на полі бою, ніж росіяни. …Росіяни люб’язно і багато задонатили », – саркастично сказав чиновник, говорячи про техніку, яку кинули московські війська під час поспішного відступу з Києва і Харкова.
Промисловий виклик конвенційної війни
З таким обсягом допомоги постало питання про те, як довго можна втримати такі зусилля і витрати в час глобального економічного болю. Байден вклав в Україну зброї на суму понад $20 млрд, з них $14 млрд у вигляді вилучення з запасів зброї Пентагону і $6 млрд у вигляді нових контрактів на виробництво зброї.
Більшість року «ми бачимо велику хвилю» озброєнь, «і є те, що є стабільним», — сказав Колін Кал, керівник політики Пентагону, на оборонному форумі в вересні. «Ми не хочемо опинитися в такому становищі, коли ми зробимо велику хвилю, а потім ніби спадемо вниз. … Немає очікувань, що все буде таким самим, як і останні шість місяців … але й не буде нульовим».
Нова республіканська більшість в Палаті представників уже піднімає шум про те, що Сполучені Штати не будуть надалі підписувати Україні «пустий чек». Поки політики сперечаються про витрати, Пентагон дедалі більше стурбований постачанням — як для українських сил, так і для готовності Америки вести інші потенційні битви.
Через роки після того, як офіційні особи з питань оборони США переключили увагу з конвенційних військових дій на боротьбу з тероризмом і зброю періоду космосу, Україна показує, що окопні битви в Європі не обмежуються підручниками історії. Неядерна війна з Китаєм або навіть пряма з Росією, швидше за все, вимагатиме постійного, довгострокового потоку такого обладнання, якого зараз бракує.
«Конвенційна війна… є війною промисловості», — сказав Сет Джонс, колишній радник сил спеціального призначення США, який зараз очолює програму міжнародної безпеки у вашингтонському Центрі стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS). За його словами, існують «серйозні виклики» щодо поточних поставок в арсеналі США. «Ми на дуже низькому рівні... і навіть не боремося».
Майбутній звіт CSIS про готовність США, сказав Джонс, робить висновок, що «оборонно-промислова база США зараз в досить поганому стані. Якщо ви визначаєте Китай як загрозу, «яка наближається», і «гостру» загрозу з боку Росії, ми не протримаємося й чотирьох-п’яти днів у військовій грі, перш ніж в нас закінчаться високоточні ракети».
Сполучені Штати надають Україні системи протиповітряної оборони, від Стінгерів, отриманих зі складів США, до NASAMS, національної вдосконаленої зенітно-ракетної системи середньої дальності, виготовленої спільно Raytheon і норвезькою компанією Konsberg, і обіцяють набагато більше. Але, на жаль, за словами Марка Ф. Канчіана, полковника морської піхоти у відставці і старшого радника CSIS, «зробити добрі наміри реальністю на полі бою буде важко».
Виробничі лінії Stinger були давно закриті. Перші два з восьми обіцяних NASAMS нещодавно прибули в Україну, але інші шість ще не виготовлені, і доставка може тривати до двох років.
«Це дуже серйозний виклик», — сказав в інтерв’ю заступник міністра закордонних справ Норвегії Ейвін Вад Петерссон. «Мене здивувала моя власна нетерплячість щодо оборонної промисловості, оскільки це зовсім інший звір, ніж всі інші галузі. … Просто уявіть будь-який інший сектор бізнесу, дивлячись на сценарій, де запаси порожні і їх потрібно поповнити, і є чітка політична воля і необхідність це зробити, щоб підтримати Україну».
«Промисловість спішила би нарощувати виробництво, тому що попит, очевидно, буде», — сказав він. «Але оборонна промисловість так не працює».
Незважаючи на те, що війна в Україні активізує витрати на оборону, виробництво страждає від тих самих проблем, що й інші галузі, — інфляція, дефіцит ланцюгів постачання, нестача кваліфікованих і охочих працівників і загальне відставання після пандемії. Але свою роль відіграли також унікальні особливості контрактних систем, що вимагають тривалих термінів виконання і передоплати; тенденція оборонних бюджетників в мирний час економити гроші, скорочуючи прозаїчніші статті, такі як високоточні боєприпаси на користь кораблів, літаків та інших дорогих товарів, які подобаються законодавцям; і безпосередні та непередбачені вимоги війни в Україні.
Слабким місцем залишається дефіцит артилерійських боєприпасів усіх видів. Незважаючи на планове збільшення виробництва, оборонна промисловість США на зараз може виробляти близько 14 000 155-мм гаубичних снарядів в місяць, заявила в інтерв'ю міністр армії Крістін Вормут. За словами представників оборони США, українські сили вистріляли таку кількість за два дні під час періодів запеклих боїв.
Одним з часткових рішень, яке обговорювалося Остіном на листопадовій зустрічі міжнародної контактної групи і на зустрічах НАТО на високому рівні, є заохочення європейців до повнішого відкриття власних запасів і нарощування власних промислових потужностей, щоб взяти на себе більший тягар. Іспанія надає Україні чотири системи ППО середньої дальності HAWK, а Сполучені Штати, які припинили використання системи в 2002 році, надсилають до них боєприпаси.
Німеччина обіцяє поставити Україні чотири системи IRIS-T, відносно нову наземну версію, яка використовує інфрачервону ракету повітря-повітря IRIS. Але поки що надіслано лише одну; інші все ще на виробничих лініях.
В той час як західний збройний трубопровід в Україну залишається відкритим, розмови про наступну найкращу системи — і терміновість змінного фронту війни — залишаються темами постійних переговорів.
«Очевидно, що пан Зеленський чітко висловив… своє бажання отримати додаткові військові можливості, і хто б міг його звинувачувати, враховуючи агресію всередині його країни», — заявив цього тижня Джон Кірбі, координатор з комунікацій Ради національної безпеки. «Будь-який президент, будь-який головнокомандувач за подібних обставин хотів би отримати якомога більше якомога швидше».
«Ми також не зацікавлені в ескалації цієї війни, щоб це привело Сполучені Штати проти Росії», — сказав Кірбі. «Але ніхто не має права вето на те, що Сполучені Штати надають Україні».
За переклад дякую Ira Zhurovska
