«Коли ми одразу вбиваємо п’ятьох із 10 їхніх солдатів, вони знову поповнюються протягом кількох годин», — нещодавно сказав український офіцер про російські війська, які тижнями тримали в облозі місто Бахмут на сході України. Росіяни, додав він, штурмували позиції захисників "п'ять, шість, сім разів" за добу.
У безпрецедентній лютості та невблаганності російського штурму Бахмут може сигналізувати про появу нової кремлівської доктрини ведення війни.
Росіяни почали цю війну як відносно високотехнологічний бліцкриг. Але після відступу з Києва і Харківської області та втрати Херсона, їхнє ведення операцій швидко повертається до того, як Радянський Союз Йосипа Сталіна вів Велику Вітчизняну війну (як росіяни майже завжди називають Другу світову війну): маніакальне просування вперед по трупах російських солдатів. Звільнення на початку цього місяця генерала Сергія Суровікіна, колишнього командувача російськими військами в Україні, який організував більш-менш організований вихід із Херсона, підтвердило тезу: рятування життя солдатів не має значення; просуватися вперед будь-якою ціною.
Поява сталінського способу ведення війни була підготовлена ресталінізацією всередині росії Володимира Путіна: постійне посилення репресій; антизахідна істерика промов Путіна, вульгарність яких засоромила б будь-якого радянського лідера після Сталіна; і мілітаризований патріотизм як де-факто офіційна ідеологія. У 2020 році, після років воєнної пропаганди, росіяни оцінили армію як національну інституцію, якій найбільше довіряють. Російським солдатам тепер можна поклонитися в нещодавно збудованому Кафедральному соборі Збройних сил.
Вигадана постійна загроза суверенітету росії з боку Заходу стала домінуючою темою пропаганди, а захист Путіним батьківщини від розорення Заходом є опорою його підтримки та легітимності його режиму. Перемога СРСР у Великій Вітчизняній війні оголошена найважливішою подією в історії росії, апофеозом національної слави. День Перемоги 9 травня став найважливішим святом, разом із немовлятами в уніформах часів Другої світової війни, колясками у формі танків і дитсадківцями, які вишикуються на імітаційних військових парадах.
«Військово-патріотична істерика нагадує СРСР 1930-х років, епоху парадів спортсменів, макетів танків і дирижаблів, поголених потилиць», — писав опозиційний есеїст Сергій Медведєв. «Сьогодні народ знову радісно одягається в червоноармійську форму, фотографується на танках і чекає війни». “У нескінченній літургії перемоги, продовжив Медведєв, Путін створив націю війни, яка зачинила люки і дивиться на світ через оглядову щілину танка”.
Воєнний тріумф Сталіна звільнив його від усіх жахливих злочинів. Опитування 2021 року показало, що 60 відсотків росіян сприймають Сталіна позитивно — це кульмінація багаторічної тенденції, яка показувала, що радянський диктатор витіснив Петра Великого та Олександра Пушкіна з першого місця серед найвидатніших діячів світової історії. У 2012 році, на 60-й день народження Путіна, його улюблений телевізійний ведучий, оскаженілий пропагандист Дмитро Кисельов завершив свої дифирамби, сказавши глядачам, що з усіх російських і радянських лідерів 20-го століття Путіна можна порівняти лише зі Сталіним.
Незабаром після цього Путін присвоїв собі звання, яке Сталін присвоїв собі на початку Великої Вітчизняної війни: «Верховний Головнокомандувач». Хоча генеральні секретарі Комуністичної партії, які послідували за Сталіним, були за посадою верховними головнокомандувачами, після нього жоден радянський лідер не був таким публічним. У листопаді 2015 року міністр оборони Сергій Шойгу запровадив традицію звертатися до путина як до верховного головнокомандуючого, звітуючи про успіхи росії в Сирії. Відтоді це звання повторювалось на всіх військових чи воєнізованих заходах, які відвідував путін, будь то зустріч у штаб-квартирі російської поліції чи військово-морський парад. На минулорічному параді до Дня Перемоги путіна назвали «президентом — верховним головнокомандувачем» в офіційній стенограмі. Вперше за 22 роки його правління до слова «президент» додали «верховний головнокомандувач». “путін, писав політичний філософ Олександр Ципко, намагався вчепитися за сталінську військову шинель і взутися в його чоботи”.
Бахмут показав, що Путін приділяє увагу не тільки рангу Сталіна. Сумнозвісний наказ Сталіна 1942 року № 227, відомий як «Ні кроку назад», створив штрафні батальйони або штрафбати. Укомплектовані офіцерами і солдатами, «винними в порушенні дисципліни», штрафбати відправлялися в атаки «людськими хвилями» камікадзе, щоб «викупити кров'ю свої злочини проти Батьківщини». Тих, кому щастило отримати поранення і не загинути, повертали до регулярних частин.
Після посилення злочинцями, яких витягли із в’язниць і яким пообіцяли помилування через шість місяців в Україні, де-факто приватна наймана армія путіна, «Група Вагнера», все більше й більше схожа на штрафбат: її солдатів, як повідомляється, відправляли з “місіями самогубців” або страчували за «боягузтво». ”Група Вагнера вже перевершила за жорстокістю сталінську таємну поліцію. Ті кати розстрілювали «зрадників», а їхні наступники розбивають голови кувалдою. Можливо мине небагато часу перш ніж ми побачимо іншу реінкарнацію наказу № 227 — «блокувальні підрозділи» — розташовані позаду солдатів, що наступають, щоб стріляти в усіх, хто відступає або просто вагається.
«Ми топили ворога в своїй крові; ми ховали його під своїми трупами», — згадував у 1988 році про пережите у Великій Вітчизняній війні ветеран і письменник Віктор Астаф’єв.
Чинний міністр оборони Шойгу запропонував збільшити чисельність бойового складу Збройних сил з 1,15 мільйона до 1,5 мільйона осіб. Путін готовий до такої війни. Україна та її західні прихильники також мають бути загартовані для цього.
Леон Арон є автором книги «Дороги до храму: правда, пам’ять, ідеї та ідеали у створенні російської революції, 1987-1991». Він є старшим науковим співробітником Американського інституту підприємництва і щойно завершив роботу над книгою про вторгнення Росії в Україну і не тільки.
Переклад Іван Приходько
