Начальник поліції Харківської області Володимир Тимошко розповів про найкритичніший період в обороні Харкова, зрадників та спробу РФ ліквідувати владу області.
23 серпня 2022-го, коли Харків відзначав День міста, начальник поліції Харківської області Володимир Тимошко запросив журналістів на вулицю Жон Мироносиць: “Щось таке покажу!”. Звучало інтригуюче.
Був сонячний серпневий день, ми зібрались поблизу знищеного ракетою обласного управління Нацполіції, в повітрі відчувалось напруження – наступного дня, коли країна відзначатиме День Незалежності, в Харкові оголосять найбільшу комендантську годину, яка триватиме півтори доби.
Ми ділилися з колегами інформацією та здогадками. Як раптом загула бронетехніка, і з-за рогу виринув російський Тигр. Він припаркувався біля управління Нацполіції. Володимир Тимошко не приховував задоволення: “Це трофейний!”.
На кількох таких бронемашинах “елітні” російські спецпризначенці прорвалися в місто 27 лютого, обстріляли Національну поліцію, торговельний центр і закріпилися в школі на Шевченка. Тоді там відбувся один з вирішальних боїв для Харкова, а найкращі путінські розвідники й десантники повернулися додому в чорних пакетах.
На трофейному Тигрі великими літерами написано Доброго вечора, ми з Харкова, тепер він служить харківській поліції.
Володимир Тимошко прибув до Харкова 24 лютого 2022 року близько першої години дня. Перший день повномасштабного вторгнення став його першим робочим днем на посаді начпола Харківщини. До цього Тимошко очолював теруправління ДБР у Полтаві.
Він намагався дістатися Харкова якомога скоріше, в управлінні Нацполіції на нього чекали правоохоронці.
Ця будівля буде знищена 2 березня під час ракетної атаки ворога, чимало людей загинуло, а Тимошко разом з підлеглими та головою облвійськадміністрації Олегом Синєгубовим опинилися під завалами.
– А я дав слово в кабінеті голови Національної поліції Ігоря Володимировича Клименка, що Харків не залишу. Я дав слово міністру Денису Анатолійовичу Монастирському, з яким був постійно на зв’язку. Я дав слово, що не вийдемо з міста. В 13:30 на місці були всі заступники, всі начальники управлінь центрального апарату, всі начальники ХРУПів (Харківське районне управління поліції), – згадує Тимошко.
За його словами, в цей час вже були захоплені ворогом відділи поліції в Липцях, Вовчанську, окупанти підходили до Золочева, Дергачів, Куп’янська, була загроза Чугуєву.
– Підходили зі сторони Старого Салтова, захопивши Вовчанськ, була загроза, що відріжуть весь куст куп’янський. Якщо б перерізали трасу Харків-Чугуїв, а це основна дорога, по якій іде спілкування і транспортна розв’язка на куст Великий Бурлук, Куп’янськ, Дворічна, Шевченкове… тобто була така загроза, – каже він.
Перше, що сказав підлеглим начальник ГУ Нацполіції в Харківській області – прийшов час визначатися.
– Сказав, що зараз прийшов час показати, навіщо ви всі наділи погони. Хто не хоче, хто боїться – буває й таке, не треба плутатись під ногами, треба просто написати рапорт зараз мені прямо в кабінеті і піти скласти посвідчення, жетон, пістолет і піти додому. Хто хоче зі мною залишитись – той залишається.
Я можу сказати, всі, хто був в кабінеті, всі керівники служб залишились на місцях. Із керівників служби, які не вийшли на зв’язок, було дві особи, які на той час в кабінеті не перебували, один з райвідділу Вовчанського, якого я звільнив майже відразу – це для мене було принципове питання. Чому принципове – люди залишалися воювати, виконувати свої професійні обов’язки, я не хотів показати людям, що вони залишились, а хтось буде отримувати заробітну плату, перебуваючи десь за Полтавою.
Тому і цього працівника, і ще трошки більше 100 інших працівників я звільнив з однією приміткою, кожному написав в наказі і проконтролював, щоб це було написано “Порушення присяги”, – додає Тимошко.
Треба було негайно вирішувати купу питань – знищення секретної документації, видавання зброї, розповідає він. О 15:00 до управління Нацполіції зі складів привезли зброю і почали видавати поліцейським.
За його словами, всі перебували в кабінеті, не виїжджаючи з міста. Сам Тимошко вперше заїхав переодягнутись приблизно 6 чи 7 березня.
Ми заходимо з Володимиром Тимошком до зруйнованого ракетним ударом облуправління Нацполу. Вирвані стіни, все чорне, відчувається запах гару.
– Це була кімната для нарад, саме в цьому кабінеті ми перебували з 24 лютого, крім бійців спецпризначення, які здійснювали охорону будинку Головного управління Національної поліції. До моменту, коли було завдано ракетного удару, тут перебували поліцейські, які видавали зброю. Це була приймальня, біля вікна стояв кулемет, ще одна кулеметна точка стояла в кімнаті відпочинку, – каже начальник поліції.
27 лютого, коли в Харків прорвалися росіяни, в управлінні Нацполу перебували бійці спецпризначення, тероборона, зв’язківці. Зброю до рук задля оборони Харкова взяли всі, зокрема й голова облвійськадміністрації Олег Синєгубов, згадує Тимошко.
– Я 27 лютого стояв з автоматом. Ось це вікно. Спецпризначенці стояли на кожному вікні, крім того, на крайньому поверсі були виставлені снайперські і кулеметні точки. До речі, це вікно Олега Васильовича Синєгубова. Синєгубов взяв автомат, заслав патрон в патронник і став біля цього вікна, – ділиться спогадами поліцейський.
Того дня до Харкова проривалося кілька колон російських військових, одна – з боку окупованої Малої Рогані, однак її оборонці міста знищили на піступах до Харкова. Друга – з боку Олексіївки. Лише під час бою стало ясно – це “елітні” російські спецпризначенці, метою яких було зайти в центр Харкова і захопити одну з адміністративних будівель.
– Це були не сотні людей, а десятки людей на бойовій техніці. Я впевнений, що єдиною метою прориву в центрі міста була необхідність захопити одне з приміщень державної установи: ГУНП, приміщення СБУ чи приміщення державної адміністрації, забарикадуватись, підняти прапор над містом і заявити, що воно захоплене. Це викликало б шалену паніку! – наголошує Тимошко.
Спецпризначенці були розосереджені містом, разом з Нацгвардією, військовими ЗСУ та теробороною вони намагалися знищити російських військових, що на великій швидкості неслись в центр Харкова. У місті йшли вуличні бої, людям наказали не виходити з укриттів. Здавалося, російські спецпризначенці знали, куди їхали.
– Приблизно в 15:00 24 лютого мені подзвонили працівники СБУ в Харківській області, які спитали, чи не евакуюємося ми, тобто ГУНП. Я спитав, чому ми повинні евакуюватися, ми залишаємося в місті! Мені було сказано, що до нас дійшла команда керівника, що треба покинути приміщення і виїхати в напрямку міста Дніпра.
Я передзвонив на той час начальнику Служби безпеки (на той момент начальником СБУ в Харківській області був Роман Дудін, нині він обвинувачений у держзраді, – Ред.), це була якась істерика, він взагалі спілкувався тоді дещо на емоційних, підвищених тонах. Звучало це приблизно так: Та хто це каже, я в кабінеті, хочеш, прийди подивись!
Я його попросив одне: Дивіться, кажу, якщо ви будете з’їжджати з приміщення, будь ласка, залиште Альфу (спецпідрозділ СБУ, – Ред.), інакше я буду вимушений зайти на подвір’я СБУ і розставити свої точки. Тому що я з ГУПН виходити не буду. Я йому дослівно сказав, куди прийдуть росіяни, якщо прорвуться в центр міста. Насамперед – в приміщення СБУ, – наголошував він.
Для ефективної оборони приміщення Нацполу треба було охороняти ще й будівлю СБУ, каже Тимошко, тому що вони розташовані поруч один з одним і мають спільне подвір’я. Однак коли співробітники СБУ виїхали з міста, Дудін Тимошка так і не попередив.
– Я хочу зразу ж сказати, що більшість працівників СБУ – це нормальні, порядні офіцери, люди, які й зараз працюють, а тоді, скажімо так, з подивом сприймали команду керівника, вони не розуміли, чому виходять, а працівники поліції залишаються, – уточнює Тимошко.
Надвечір 24 лютого голова облвійськадміністрації Олег Синєгубов помітив, що охорону будівлі облради, де він перебував, знято. Він попросив Тимошка надати поліцейських для охорони, Тимошко направив туди бійців спецпризначення і поліцейських.
– Ми відразу зайняли оборону в Харківській обласній держадміністрації і взяли під охорону цю будівлю, тобто з автоматами, кулеметами виставились і фактично з 24 числа і пізніше охороняли будівлю обладміністрації, – каже Тимошко.
Того ж вечора він зустрівся з Синєгубовим, той спитав в нього, чи знає він, де зараз перебуває головний есбівець області Роман Дудін.
– Я кажу, ну, востаннє, коли ми розмовляли приблизно о 16-17:00, він запевнив, що перебуває в приміщенні разом з Альфою. Синєгубов каже: Ні, за моєю інформацією, він виїхав з міста. Я набрав знову Дудіна, спитав, де він. Він каже: Я виїхав! Я йому : Почекай, я тебе просив, коли ти будеш виїжджати, будь ласка, попередь мене, тому що мені треба здійснювати оборону своєї будівлі, а я не можу її здійснювати, не обороняючи твою будівлю! Ти спецпризначенців залишив? І Дудін відповів: Ні, спецпризначенці вийшли зі мною, в будівлі СБУ нікого немає, – розповідає начпол.
Тимошко наказав поліцейським перевірити, чи є хтось в приміщенні СБУ, і негайно взяти його під охорону. Поліцейські підійшли до будівлі Служби безпеки і були шоковані – відчинені ворота, відчинені двері до будівлі – зайти міг будь-хто.
– Наступного дня, якщо не помиляюсь, до мене прийшов один із керівників середньої ланки СБУ і поставив запитання, яке мене здивувало. Він попросив мене пустити в його ж приміщення СБУ забрати зброю. Я кажу: Яку зброю, там є зброя?, – здивувався Тимошко.
Начпол намагався додзвонитися Дудіну, і коли той підняв слухавку, спитав, чи дійсно в приміщенні СБУ є зброя. Як виявилось, зброя там була. За словами Тимошка, Дудін не зміг відповісти, чому її не забрали.
Вирішувати, чи пускати співробітника СБУ до управління Служби безпеки, Дудін сказав Тимошку самому. Але буквально за кілька хвилин вже сам Дудін набрав Тимошка. Цю розмову чули чимало працівників поліції і голова області.
– Він сказав, що треба перевірити, чому цей працівник СБУ залишився взагалі в місті, якщо він надав наказ всім вийти, і чи не є він зрадником! А це саме той приклад працівника СБУ, який прийшов і сказав: Я не виїхав з міста, я буду його обороняти, будь ласка, я хочу зайти у власне приміщення, забрати зброю, щоб зі зброєю в руках обороняти місто! – каже Тимошко.
Разом зі співробітником СБУ та в супроводі поліції Тимошко зайшов до управління СБУ і побачив там величезну кількість зброї, яку Дудін лишив без нагляду. Вже тоді було зрозуміло, якби російським військовим вдалося закріпитися в будівлі обласної Служби безпеки України, доля Харкова могла бути іншою.
– Побачили на другому поверсі дуже багато військових ящиків зі зброєю, почали відкривати їх, а в них автомати були, патрони, пістолети, РПГ, гранати, тобто досить велика кількість зброї! Коли був приліт ракети, чотири чи п’ять днів ми не могли, на жаль, забрати тіла своїх загиблих, тому що весь цей БК вибухав, – зазначив начпол.
1 березня ворог вдарив ракетами по будівлі облвійськадміністрації, тоді там загинули десятки людей. В цей момент в приміщенні мала відбутися чергова нарада під головуванням Синєгубова, однак її незадовго до початку перенесли в інше приміщення.
А 2 березня ворог знову вдарив ракетами по центру, зокрема й по будівлі управління Нацполіції. В цей час там перебував Тимошко, Синєгубов, поліцейські, зв’язківці. Імовірно, це була спроба ліквідації влади області. А щодо Дудіна – на той момент він вже повернувся в місто, принаймі, так запевняв, каже Тимошко.
– Відбулася розмова з Дудіним телефоном. Я спитав, де він буде ночувати, і він сказав, що в бункері. Виникла дивна розмова, тому що до цього я декілька разів його питав, чи може він відкрити бункер в приміщенні СБУ на той випадок, якщо буде обстріл і мені буде необхідно сховати там працівників поліції. Він тоді відповів мені, що ніякого бункера в приміщенні СБУ немає. Тоді ж 1 березня ввечері він каже, що буде ночувати в бункері. Я його питаю: Який бункер, ти ж казав його немає? Він каже: Ну, для вас немає, для мене є! Це його відповідь, яку знає половина особового складу, – згадує Тимошко.
Коли близько восьмої ранку 2 березня пролунав вибух – росіяни завдали удару по центру Харкова – в приміщенні Нацполу області перебувало чимало людей.
– Нас розкидало по кабінету від першого удару ракети, скло з усіх вікон, які ви бачите, вилетіло, нас засипало склом, розкидало вибуховою хвилею. Всі зрозуміли, що зараз буде другий приліт, як і по обладміністрації (1 березня 2022 року – Ред.), крикнули “швидко вниз” і почали спускатися в підвальне приміщення ГУНП. Буквально тільки зайшли, і було завдано другого удару, все обвалилося, нас засипало повністю, було дуже багато пилюки.
Після цього я дав команду всім працівникам ГУНП постійно носити з собою маски, бо під завалами можна було задихнутися, не було чим дихати, суцільний пил. Прорвало воду, ми почали шукати мобільні телефони, щось познаходили, Олег Васильович (Синєгубов – Ред.), який був поруч, почав дзвонити Терехову (голова Харківської міської ради, – Ред.) і попросив, щоб відключили воду, тому що почало затоплювати приміщення підвальне, – згадує атаку начальник поліції Харківщини.
Швидко приїхали ДСНСівці і визволили людей з-під завалів, каже Тимошко. Тоді зрозуміли, що є загиблі.
– Найтяжче в цій війни особисто для мене було дивитися в очі батькам на похоронах їхніх дітей. Виникає таке почуття, що ти живий, а їхні діти загинули. Так, батьки кажуть, що це доля, ви ж там з ними були. Але дуже тяжко, – каже він.
Період з 24 лютого до 4 березня Тимошко вважає найкритичнішим в обороні Харкова, коли доля міста вирішувалася кожної хвилини. І одним з вирішальних моментів був бій в школі на Шевченка, коли оборонці Харкова розбили “елітних” путінських спецпризначенців.
Наприкінці травня 2022 року президент України Володимир Зеленський звільнив Дудіна з посади, а у вересні його затримали за підозрою в державній зраді, нині він постав перед судом.
