Як бачимо, наші військові вивчили всі уроки невдач 2014-15 рр., і сьогодні дивують весь світ своїми успіхами. Однак, чи вивчили ми помилки повоєнної відбудови? Певною мірою я був долучений до цього процесу в Донецькій області, тож поділюся думками.
Помилка 1 - міжнародна допомога. Чесно, як згадаю, то більшого бардака і неефективності, ніж міжнародна допомога на Донбасі — я не бачив в житті. Про себе я це називав “анархія донорів”. Влада займала страусячу позицію “радіти будь-якій допомозі”, в результаті ніякої політики, ніякої координації міжнародної допомоги не було. Хто, що хотів, те робив. В результаті з 12 контрольованих районів Донецької області допомога надходила тільки в 5. Донори постійно робили подвійне, і навіть потрійне фінансування одного й того ж.
Це “анархія донорів”. Влада займала страусячу позицію “радіти будь-якій допомозі”, в результаті ніякої політики, ніякої координації міжнародної допомоги не було
Помилка 2 - управління і бюрократія. Ситуація часто доходила до чистого абсурду. Так, наприклад, в обласному бюджеті ми мали кошти на відновлення моста в Слов’янську, натомість Мінінфраструктури відмовлялось передавати нам його на баланс. І це тривало майже 2 роки. Відбудову інших об’єктів я навіть коментувати не буду. Бюрократія перетворювала і нівелювала все навколо.
Помилка 3 - стіни, а не люди. Всі думають, що відновлення це про будівлі та інфраструктуру. Але насправді відбудова — це про людей і їхнє життя. Не достатньо дати ключі від нового житла. Потрібно враховувати, що люди пережили серйозні травми, їм потрібна психологічна допомога. Далі житло — не головне, головне — це робота. І відновлення бізнесів і виробництв великою мірою, має навіть передувати відновленню житла.
Помилка 4 - стигматизація потерпілих і “соціалізм”. Держава, прагнучи спокутувати вину за трагедію, починає вдарятись в пекельний соціалізм, і без кінця підсаджує людей на різноманітні подачки. З потерпілих фактично утворюють окрему соціальну групу як “чорнобильців”, і люди, починають сприймати цю ідентичність, до кінця життя ставляться до себе як до потерпілих, постійно вимагаючи допомоги.
Держава, прагнучи спокутувати вину за трагедію, починає вдарятись в пекельний соціалізм, і без кінця підсаджує людей на різноманітні подачки
Хороший міжнародний досвід завжди показує, що питанням відбудови займається або окреме міністерство, або державне агентство. Створити його потрібно вже зараз, не зважаючи на те, що до завершення війни дуже далеко. Така структура має стати єдиною точкою входу і виходу політики відновлення. Ключові напрями роботи агентства:
1.Переговори по залученню допомоги. Це довготривалий процес. Щоб ви розуміли для міжнародних організацій “невідкладна допомога” - це від 8 місяців чекати. Тому вже сьогодні має розпочатись діалог з потенційними донорами, ознайомлення з їхніми вимогами (у кожного свої, щоб ви знали Червоний Хрест і ООН не сідають за один стіл) і тому подібне.
2. Реєстри. Потрібно створити кучу реєстрів: переміщених, зруйнованого житла, інфраструктури, бізнесу тощо. Це потрібно, щоб мати чіткі розрахунки й логіку. Вибачте, але те, що зараз озвучує прем’єр про наші втрати — зі стелі.
3.Законодавство і політика. Відновлення не вписується в стандартні умови роботи влади. Потрібні нові правила і режими, щоб реагувати в ручному режимі й створювати зелені дороги для пріоритетних завдань. Це все треба почати розробляти вже сьогодні. Бо кожний день зволікання — це день, який українська сім’я проводить в жахливих умовах.
Потрібні нові правила і режими, щоб реагувати в ручному режимі й створювати зелені дороги для пріоритетних завдань. Це все треба почати розробляти вже сьогодні
4. Координація волонтерів і благодійників. Я завжди вважав символом відсутності держави, той факт, що наші волонтери та благодійники живуть в паралельній до держави реальності. Кожен сам за себе, в результаті ефект вдвічі менший. Після війни зусилля волонтерів направляться на відбудову і знову буде хаос, коли зусилля будуть дублюватись.
Кроки для відновлення важливо розпочати вже сьогодні. Інакше, як і у 2015 війна стала на паузу, а нам треба було дуже багато часу, щоб запустити процеси. Щобільше, є історія про яку я колись писав — ми не реалізували 300 млн євро не відкладної допомоги Європейського інвестиційного банку, тупо через те, що не було кому цим зайнятись.
Ще більше ризиків у відновленні, пов’язаних з корупцією. Ми й так хворіємо на цю хворобу, але боюсь, що хаос в політиці відновлення може перетворитись на корупційне мародерство.
Примітка. Цей текст я опублікував рік тому у своєму фб. Втратив актуальність?
