Розповім вам одну історію. Про "найсмачнішу" та "найякіснішу у світі" ковбасу, фетіш любителів "світлого радянського минулого". І про знаменитиий ГОСТ теж пару слов скажемо.
Перший секретар ЦК КПРС Микита Сергійович Хрущов дуже любив подорожувати по закордонам. Де він тільки не був. І всюди йому проводили екскурсії. Улітку 1964 року він побував у Данії. Там він дізнався, що данці задля здешевлення, щоб вони були доступні незаможним, додають у деякі види ковбас до 12% сої.
"Еврика!" - подумав Хрущов і, повернувшись до Москви, наказав робити ковбасу, в якій не 12, а від 50 до 65% соєвого борошна або крохмалю. Звісно, з додаванням харчових ароматизаторів та барвників, аби смачно пахнуло. Так що, у порівнянні з США, де у ковбасі "для незаможних" містилося 15-20% сої, в СРСР зробили значний крок вперед.
Через три місяці після візиту до Данії "дорого" Микиту Сергійовича скинув з посади не менш "дорогий" Леонід Ілліч. Багато чого з того, що начудив шалапутний Хрущов, було скасовано. Але креативну ідею з ковбасою, у якій містилося 2/3 сої Брежнєв залишив. Ба більше – в ковбасі з’явилися такі речовини, як плазма крові, молочний білок (казеїн), пшеничне борошно та крохмаль.
Тоді ж на прилавки радянських магазинів надійшли ковбаси, які практично зовсім не містили м’яса. Наприклад, "Для сніданку" офіційно складалася з пшеничного борошна, картопляного крохмалю та казеїнату натрію.
Оскільки намолотів не вистачало, а колгоспні корови давали молока стільки ж, як у гарної господині коза, було вигадано маніпуляції з ГОСТами за якими мала випускатися уся продукція. Їх змінювали щорічно, а іноді й двічі на рік – залежно від намолотів і надоїв.
До кожного з них додавалися примітки, у яких скрупульозно перераховувалися замінники одних інгредієнтів на інші. Наприклад, у ковбасі замість жилованого м’яса дозволялося використання (ви вже вибачте за подробиці – відкладіть на хвилину бутерброд, якщо ви зараз підкріплюєтеся) сечових міхурів, коров’ячу пряму кишку, виварку копит та мелені кістки.
Обов`язково знайдеться той, що почне кричати "вивсьоврьотє". Тому просте питання: як могла ковбаса "Чайна" складатися на 70% з яловичини, на 20% зі свинини і на 10 зі шпика й при цьому коштувати 1 рубль 30 копійок вроздріб, якщо закупівельні ціни на яловичину живою вагою в Україні становили 81 копійка за кіло, а у росії - 91. Якщо закупівельні ціни свиней живою вагою відповідно 95 копійок та 1 рубль 4 копійки за кіло?
А звідти треба викинути кістки та копита, очі, зуби, вміст кишківника та інші неїстівні речі. А потім заплатити працівникам м`ясокомбінату зарплату, витратити кошти на виробництво колбас, їх зберігання, транспортування, заплатити зарплату продапвцям тощо.
От і виходить, що радянська ковбаса містила роги-копита-крохмаль- сою, куди для смаку та запаху додавалися Е407, Е451, Е497, Е252 тощо. Тільки тоді на упаковках з ковбасою про ці численні Е не писали - це зараз закон зобов`язує.
А як же ГОСТ, - спитаєте ви. А ніяк. Коли це в СРСР виконували те, що було на папері написано? Он, в СРСР Конституція гарантувало право громадян на свободу зібрань. А в реалі за це або ліс валити відправляли, або у психушку.
Ось вам "ковбасний" ГОСТ 23670-79, тоді ше "дорогий Леонід Ілліч" з трибуни мавзолею по складах читав про "сосікі срани":
"У ковбасах окремій, окремій баранячій, свинячій, столовій, московській, чайній допускається заміна 2 кг яловичини або свинини на 2 кг крохмалю картопляного або борошна пшеничного".
У яких умовах ту ковбасу робили, зберігали та транспортували - окрема "весела" тема...
