Ми дуже часто глузуємо з "повесточкі" яка до нас приходить з Америки. Тому що коли актору дають роль тільки тому що він афроамериканець- то це якби не добавляє плюсів. Афроамериканська русалонька, афроамериканський Ахіллес, ну і інші. Це завжди визиває вал критики, хоча б тому що це обман глядача. Ну ти береш образ, який в історії вже має вагу та стараєшься продати його під новою, чорношкірою обкладинкою. Це обман та фальсіфікація, і тому глядачі розлючені. І ринок дуже яскраво реагує на таку повістку, фільми та серіали скатуються під низ рейтингу.
Але треба розуміти той факт, що ми не будували ту культуру, в якій сформоване кіновиробництво США. Як то кажуть- сформуйте своє кіновиробництвом з блекджеком, та розстріляним з'їздом кобзарів, і там вже встановлюйте свої правила.
І так, там багато побудовано на інтеграції чорношкірих персонажій, і це доволі часто виглядає тупо, але давайте зрозуміємо спочатку- чому це так?
Чорношкірі в Америці прошли дуже довгий та важливий путь, як нація. Ще декілька десятків років тому чорношкірий не міг влаштуватись на гарну роботу. Багато судиліщ Лінча були реалізовані не тому що чорношкірий зробив щось погане- а просто по доносу та за кольору шкіри. Іх били, та викидували з міст. Якщо вони починали збиратись у якіх ось закладах, та читати там ту ж наприклад літературу Мартіна Л.Кінга - то це завжди був ризик що власник приміщення розірве договір аренди з арендатором за такі дії. Афроамериканців крутила поліція по будь якій причині.
Громадській транспорт був поділений на зони "для чорношкірих та білих", а на деякіх закладах висіли табличкі "Собакам та чорношкірим вход заборонено".
І це було не так давно. Дідусі та бабусі сучасних афроамериканців, та не дідусі- деякі батьки навіть, вони ще пам'ятають ці часи.
Але вони не сдавалися. Чорношкірі активно брали участь в подіях країни. Вони йшли добровольцями в армію в часи другої світової, голосували, раділи коли з'являвся черговий "перший чорношкірий в...", формували свої збори де читали труди Мандели та Мартіна Л.Кінга, та журилися коли Мартіна вбили, та гордо протягували руки поліції для того щоб ім вдягли наручники.
І це було не так давно.
Тому на свободу та "повєсточку" в США звісно є бум, бо мільони чорношкірих, які є частиною Америки, вчаться в коледжах, працюють, платять податки, і вони виросли на розповідях батьків про утиск по кольору шкіри.
Ми від цього далекі, так. Для нас (та і не тільки для нас, для більшості світу), чорношкіра Русалочка, це не данина тим часам, а просто чорношкіра Русалочка, і тому звісно ніхто це дивитись не буде.
Але.
Я с повагою розумію цей "чорношкірий флешмоб". Бо багато років люди виборювали своє право на рівність. Вони гинули по тюрьмам по сфабрикованим обвинуваченням, та дивились як гинули іх лідери. Але вони з часом змогли довести що вони свободні люди. Що вони мають такі ж права. Що вони мають право на рівність, демократію, та свободу.
Тому коли ви будете сміятись з "повесточкі", потрібно розуміти що поруч з нами є 140-млн країна, яка зараз летить в трубу на покоління, якою заправляє переляканий дідусь, якій розуміє, що поки йде війна- він в відносной безпеці. Бо якщо війну закінчити, то придеться вже боротись не з зовнішним ворогом, а внутрішнім. А ці всі "вагнерівці", "кадирівці", прокидані "мобікі", нацменшості та злиденний народ влаштує нехілий разбор на тему "як" та "нах" це було.
А поки є зовнішний ворог- то потрібно ж з ним розібратись з початку. Ось і розбираємся. Як діди приближуючи той момент коли вони нарешті пересядуть на Т-34-85.
Поруч з нами країна, яка не має ні духу, ні сміливості, ні гордості, щоб заявити про свої права. А "повєсточка" що вони знімають- це вбивства українських полонених. Ціла країна не має сміливості щоб протидіяти обісраному бункерному діду, який має єдину мету- загинути від онкології, а не від страти. І готовий відправляти тисячі на фронт, та знищувати права людини та закони.
Так що якщо з "повісточки" ще можна глузувати, то з причини чому ця "повісточка" з'явилась- ну точно не нам судити. Не з таким сусідом. І не з нашим кінематогрофом.
А росіянам, які про чорношкірих як правило відгукуються зневажливо, хотілось би нагадати, що вони не знайшли в собі сміливості пройти той путь. Чорношкірі були колись рабами та смогли відстояти свою свободу.
Росіянє нажаль, залишились рабами назавжди.
Тому у чорношкірих є свій шлях, своя історія боротьби, про яку вони постійно намагаються розповісти.
У росіян нічого цього вже не буде. Та і нема що розповідати. За них все скаже Гаага.
