“Рух України у ЄС — унікальний шанс, варто прискорювати реформи, щоб не згаяти його. Це унікальний шанс, і ним потрібно скористатися. Настав час прискорити реформи, переходити на європейські стандарти, готувати суспільство до вступу», — Жозеп Боррель
Суспільство майже готове, але чи готова еліта?
Так, нація достеменно не розуміє, що треба зробити для членства, що бюрократія Брюсселю їсть українських чиновників на сніданок і за кількістю, і за якістю. Але народ відчуває, що таке жити в ЄС, бо там вже багато хто був персонально. Саме для цього я запускав Раянейр, щоб Європу можна було відчути особисто, а не слухати про неї на 1+1. І там, в ЄС, о, диво, українець готовий платити податки, виконувати нудні і незручні правила та закони, натомість отримуючи гарантовані сьогодення і майбутнє, роботу, комфорт, освіту, медицину, екологію і спокій.
Чи потрібно це українській еліті в Україні? Досі велике відкрите запитання.
Чергова конференція з відновлення України відбудеться якраз через місяць у Лондоні.
Чи бодай на ній, після провалів попередніх красивих конференцій, ми нарешті спроможемося представити бачення України після Перемоги?
Чи є мастер-план не ремонту розбитих вікон, а структурних реформ і потужних проектів, які замінять совок на модерн?
Може хтось показати офіс, де сидять десятки геніїв і на замовлення Уряду 24/7 готують це все? (на Банковій його немає, я перевіряв) Щоб наші союзники сказали: вау, так українці не лише битися можуть, вони знають, що треба нації, яка хоче бути нашим успішним і надійним партнером! І ми гордо кивнули: так, ми такі!
Окрім економіки, у нас є низка нагальних внутрішніх проблем.
Чому головні зрадники досі не покарані? Чому ми замовчуємо зради, які досі плодяться?
Ми прекрасно знаємо, завдяки чому і кому ми перемагаємо. І не гірше знаємо, чому і через кого ми так погано готувалися до війни. То, може досить вдавати блаженних?
Чому ми чітко не артикулюємо, що без нашого членства в НАТО миру не буде? Будь-які компроміси щодо цього питання приведуть до нової війни. І так само, як ми не погоджуємося на жодні варіанти, окрім відновлення кордонів 1991 року, ми не маємо права обговорювати будь-які альтернативи членству в Альянсі. Бо воювати за політичну нерішучість доведеться нам, знову платити власною кровʼю. І мене на руїнах Бахмуту чи півдня не хвилює вибачення жодного колишнього чи нинішнього світового лідера, особливо, якщо його немає.
На згарищах війни ми повинні виростити нову націю. Яка з пелюшок буде знати власну мову, історію, культуру. Не казатиме Татові - Папа. Яка отримає найкращу дошкільну, шкільну і університетську освіту. Яка віритиме, що для того, щоб стати успішним - не треба їхати закордон. Україна - це і є успіх.
І нам не потрібно мільйони президентів чи сотні тисяч юристів. Нам потрібні висококваліфіковані кадри в усіх сферах, які будуть певні: вчимося гарно, добре заробляємо, супер живемо.
Що зроблено з цього за цих півтора року війни?
І чому ніхто з усіх цих урядовців, які несподівано зʼявляються і таємниче зникають пачками, бодай відповідальності за свої провали не понесли?
Чи це все армія має робити, повернувшись з походу?
До речі, про армію. Ні, я не про «економію» у 30 000, щоб хтось міг оновити свій автопарк чи купити нову віллу. Хто займається підготовкою до реабілітації і перекваліфікації сотень тисяч військових, що повернуться з війни? Хто думає про робочі місця для них? Тих з них, що бодай зможуть повернутися на роботу. Я вже навіть не згадую про поранених чи горе сімей загиблих.
Ми не покладаємося на пільги - їх не буде. Ми просто хочемо повернутися до нормального життя.
Схаменіться, працюйте!
Не можете написати проектну документацію - найміть фахівців для цього.
Створіть промислові кластери: агро, видобувна, переробка, ІТ, робототехніка, оборонка. І відженіть від них усіх: митників, податківців, ОГПУ, СБУ, БЕБ, ДБР, НАБУ, кого там ще ми наплодили за весь час (і Татарова не забудьте звільнити!).
2-3 види податків для них онлайн і хай створюють робочі місця, а не по судах і кабінетах через адвокатів бігають.
Не треба нічого реформувати на хлопський розум в державному управлінні - беріть як в Польщі чи Чехії і гаруйте.
В ЄС ж йдемо, не в Тмутаракань, врешті-решт!
Остання порада високому керівництву: коли на Ваше запитання, чому нічого не відбувається, Ви отримуєте відповідь більше 3 місяців підряд, що все в процесі і ось чудові кейси на 50 млн дол за 5 років + сайтик, а Вам потрібно 50 млрд дол інвестицій наступного року - женіть цього «фахівця» в три шиї з роботи. Бо, насправді, наступного року Вам необхідно мати контрактів мінімум на 200 млрд дол, щоб з них країна могла отримати бодай 50 у перший рік їхньої імплементації. Не меморандумів, а контрактів!
Не буде контрактів цього року - не буде інвестицій у наступному. Воно по іншому не працює, які би казки хто не розповідав.
Якщо, звісно, мета не полягає в тому, щоб виграти війну і програти мир.