Можливо це буде звучати дуже провокативно, але зараз гроші іноземних донорів це головне джерело фінансування наших витрат на оборону.
Умовно кажучи, союзники дають нам гроші, а далі ці гроші йдуть на зарплати та забезпечення для військових, закупівлю техніки та зброї.
І головна проблема цієї схеми роботи бюджету у воєнний час полягає в наступному. Валютними надходженнями, які були досить дефіцитні у мирний час, ми закриваємо наші потреби в гривні.
Тобто, ми зараз не просто проїдаємо гроші. Ми також проїдаємо дефіцитну іноземну валюту. Особливо це дивно виглядає на фоні того, що в нас в країні нікуди не зник хронічний торговий дефіцит, який зумовлює постійний відтік іноземної валюти, а це в свою чергу в минулому створювало купу проблем для економіки.
І я зараз не кажу, що цю валюту треба економити. Просто цією валютою можно розпоряджатись трохи розумніше, щоб після війни не залишитись з голою сракою.
Наприклад, в рамках «бюджету розвитку» цією валютою можна було б розраховуватись за іноземне обладнання, технології, компоненти, сировину. Фактично, на все що могло б стати майбутньою виробничою базою.
В умовах дефіциту іноземної валюти, урядам таких країн як Німеччина, Південна Корея чи Японія, доводилось вводити обмежувальні заходи, щоб скоротити використання валюти на споживацький імпорт. Замість того, вони намагались спрямувати всю наявну валюту на закупівлю іноземного обладнання.
Звичайно, обладнання не закуповував сам уряд. Він лише створював інструменти. Наприклад, Банк Японії мав такий інструмент як «window guidance», яки дозволяв спрямовувати ті ж самі валютні кредити на чітко визначені Міністерство економіки галузі та потреби. В роки Другої світової, уряд Німеччини взагалі обмежував використання дефіцитної валюти виключно для потреб оборони.
В нас же, зараз країна отримує десятки мільярдів дол іноземної допомоги. Але навіть в цих умовах країна майже не використовує цей ресурс для нарощування того ж самого промислового потенціалу. Максимум ця валюта використовується для купівлі зброї за кордоном, але звичайно ж це ніяк не впливає на наш власний виробничий потенціал. І все тому, що в нас нема чіткої промислової політики навіть для потреб оборони.
А коли закінчиться війна, то країна буде по вуха в іноземних кредитах, які буде необхідно повертати, але власноі бази для повернення цих кредитів у нас не буде. Будемо лише надіятись, що ці кредити спишуть.
