Багато хто із моїх молодших за званням колег в коментарях підіймають цю болючу тему, чому так як є сьогодні, коли країна несеться в безодню, а наше військове керівництво не скаже своє слово і не приведе декого до тями.
Тема складна з одного боку і просто з іншого.
Зроблю невеличкий екскурс в минуле щоб більш зрозуміло було на порівнянні російської воєнної еліти і нашої, української.
Багато хто із вас зараз пильно слідкують за всім тим, що робиться в Росії.
А що саме, якщо коротко, йде боротьба двох кланів, військового і спецслужб.
Їм вдається тримати динамічну рівновагу, хоча постійно йдуть атаки з двох боків і кожен клан бажає отримати більше влади в керуванні країною.
Та і історія тієї ж Росія має приклади державних переворотів за участю гвардії, коли тих царів скидали, били табакеркою по скроні, ну а потім урочисто хоронили…
Таке у них було завжди у всі віки їх існування.
В свій час Сталін дуже боявся військової еліти і вчинив страшенну чистку в 30-ті роки і йому на певний час вдалося її нейтралізувати, з тюремних камер особливо не повоюєш…
Війна розставили всі крапки над і довелося всіх живих випустити інакше можна було втратити державу і себе в ній, відчуття самозбереження взяло гору.
Війну виграли, але чистка ні на мить не припинялася навіть після перемоги.
Все почало змінюватися зі смертю тирана.
Військова еліта почала у них знову відроджуватися, а вплив спецслужб слабшати…
Я служив в ті части і в кінці 80-х потрапив до військової еліти, коли ти обіймаєш посаду заступника командира авіаційного з'єднання, то ти вже однією ногою там, коли ти заступник командувача авіаційного об'єднання, то вже міцно стоїш двома ногами.
Ну скажемо так, це формальні ознаки, а є ще і особисті стосунки з вищим командуванням, і це дуже важливо.
В мої часи посади і звання не продавалися, а командування дивилося на ділові і моральні якості кандидата на підвищення.
Не зовсім зручно за себе писати, але це як той приклад, щоб більш зрозуміло було.
Я син простих сільських вчителів і мене відповідно вони виховали.
Господь при народженні видно немало мені дав здібностей і в процесі свого життя я постійно працював над їх вдосконаленням, творча людина, вона творча у всьому, плюс величезна робото здатність і наполегливість в досягненні поставлених цілей, причому без бруду і підлості, все своїм розумом і трудом.
В кожного офіцера на його шляху як в тій казці стоять три камені і є вибір…
Вибрати правильно то пів діла, але потрібно бути ще готовим цей шлях успішно пройти…
Був і у мене такий вибір і я до нього готувався сам не знаючі, що готувався, просто творив і працював.
Це вже потім я зрозумів, що був готовий.
Будучі прости майором я отримав задачу яку з тріском всі до мене провалили і навчання країн учасників Варшавського договору були на межі зриву, ніхто не міг зробити швидко в стислі строки збірно-розбірний макет навчань, тобто ілюстрацію війни на картах…
Зробив, впорався, багато за це можу написати і смішного і не дуже…
Потрапив в групу забезпечення заступника ГК, і в Ставці ГК ВД був технічним виконавцем разом зі своїми підлеглими.
Відпрацювали на відмінно, отримав іменного годинника від маршала Радянського Союзу В.Г. Кулікова і з часом дострокове звання.
Потрапив на вид вищому командування, отримував багато доручень які завжди виконував на відмінно.
Були встановлені особисті стосунки з багатьма із них.
Вони теж люди і їм цікавий був цей молодий офіцер, тому так і сталося.
Чи допомагали вони мені в просуванні по службі, звичайно так.
Але я на кожній посаді старанно виконував свої обов’язки, коли мене майже силоміць змусив той же ГК ВПС СРСР маршал авіації Є.Шапаошніков, перейти на новий напрямок, на тилове забезпечення авіаційних з'єднань і об’єднань, то я навіть противився, але був у маршала залізний аргумент, посади ІАС порізали і генерали стали полковниками, а по тиловим посадам залишилися генеральські посаді, і маршал хотів бачити мене генералом, тому погодився.
Потім у мене з ним встановилися дуже теплі людські стосунки, що він вважав мене молодшим братом і турбувався за мене як за брата.
Були і так звані названі батьки в особі маршала В.Г. Кулікова, генерал-полковника ВПС О.С. Горяїнова.
Коли я приїжджав у відрядження до Москви були своєрідні змагання, і щоб нікого не образити, то я ночував по черзі у кожного, це нескладно було зробити, тому що вони мешкали в одному домі і навіть на одному поверху.
До чого я це все, я чудово знав всю радянську військову еліту з середини.
І повірте в застіллях чув все про що вони говорили.
Була у них корпоративна солідарність у вищого генералітету, це я точно знаю.
І коли прийшов гарячій серпень 1991 року і армія розділилася, майже розділилася, то ВПС зайняла позицію більш світлу і не реакційну.
Я за це вже не раз писав.
Я виконав наказ маршала і цим пишаюся.
А те що під час отриманої як дарунок тещі незалежності Україна не змогла з нею розпорядитися по-людські і побудувати країну для людей, а не для свиней, то вже не до мене.
Я не служив в українській армії, не взяли.
Тому можу робити якісь висновки про військову еліту зі сторони шляхом аналізу різних але значних ознак.
Після розвалу Союзу армії сипалося всюди і в Росії теж, все йшло в шкереберть, всі ті традиції, надбання, але коли ти маєш військову еліту, то зберегти її можна, вона у них вистояла.
А ось коли в Україні такої еліти не було з самого початку, а були просто генерали яким зручно було служити на комфортній території, то вони не здатні були створити щось своє українське.
Посади продавалися, звання теж як на базарі.
І сама головна біда, так це те, що всі посадові особи розглядали армію як засіб для збагачення, займалися «бізнесом»…
А коли офіцер по вуха в лайні від крадіжок то він є ціллю спецслужб і вони цих комерсантів раз і назавжди підмяли і над всім домінують, хоча самі ще гірші за тих…
Суспільство за ці роки дуже деморалізувалося, втрачені людські чесноти, мораль.
А що армія, це його віддзеркалення.
Тому у нас не має на сьогодні воєнної еліти яка змогла б протистояти спецслужбам як в Росії.
А спецслужби у нас на жаль служать переважно діючій владі, а не Україні якій вони присягали.
І коли дурнувате населення вибирає богему в перемішку з кротами і ларьочниками, то протистояти їм нікому.
Хоча кожне правило має свої виключення, особливо коли країна гине.
Всі ж ви бачили, захотів актор не українського розливу зняти всю верхівку ЗСУ, і що, ніхто із них не підказав йому звідки ноги ростуть…
Пішли як віслюки за ворота на жаль.
Я не песиміст, в часи страшних випробувань на межі втрати всього, що у нас є, завжди є вихід і я впевнений, що ми його знайдемо.
Тому дорослішайте, часу у нас небагато, таймер тікає…
Вибачаюсь за такий скучний допис, але я спробував відповісти на ті болючі питання посилаючись на власний досвід.
Воюємо далі на всіх фронтах.
ГЕРОЯМ СЛАВА!
СЛАВА ЗСУ!
СЛАВА УКРАЇНІ!
