Україна увійшла в зону дуже серйозної турбулентності. Міністр фінансів Марченко з трибуни ВР у запалі дискусії навіть сказав, що не виключений сценарій, коли свої потреби Україна буде змушена вирішувати сама.
Сподіваємось, це справді сказано для психологічного ефекту - а не розписування уряду в тому, що робота із союзниками провалена. Або що це - свідомий вибір влади: залишитись самим і «героїчно» здатися.
Альтернативою є забезпечення підтримки з боку союзників усіма можливими способами.
Багато разів сказано, що для цього потрібно:
1. Справжня єдність і використання всіх можливостей, забувши політичну ревність.
2. Максимальна ефективність використання ресурсів, забувши про корупційні оборудки.
3. Зрозумілість для партнерів, забувши спроби побудувати в Україні популістський авторитарний режим, чужий для союзників.
Якщо ми хочемо перемогти - це абсолютно необхідний і невідворотній крок. Без цього - всі сценарії погані.
Ризик у одному - влада цього не бажає. Для неї це - неприємний шлях, його прагнуть уникнути чи відтермінувати.
Психологи говорять про пʼять стадій прийняття небажаного невідворотнього:
заперечення,
гнів,
торг/компроміс,
депресію
та, власне, прийняття.
Заперечення ми бачили у надмірному оптимізмі і шапкозакидальстві влади, яка через монополію у медіа продала суспільству «перемогу в кредит».
Зараз суспільство починає запитувати про результати - і бравурному тараторенню вірить дедалі менше.
Тут би взятись за розум і почати виправляти проблему. Але ні. Ідемо далі за стереотипами.
Гнів виявляється у нестримному хамстві, якого бачимо дедалі більше від представників влади.
Хамлять усім - опонентам, партнерам, журналістам, суспільству…
От тільки ніхто з перелічених категорій не зобовʼязаний мати терпіння батьків дітей-підлітків, які у відповідь на емоційну агресію чада мають подумки порахувати до десяти і зберігати спокій.
Бо, на відміну від дітей-підлітків, у можновладців у руках важелі, гроші - і величезна відповідальність. І їхнє хамство і гнів ситуацію лише погіршуватимуть.
Якщо її вдасться втримати - настане черга переговорам/торгам, розчарування у їх важкості - і запізніле прийняття.
Якщо буде кому і що приймати.
Маємо якось підштовхнути владу думаТИ швидше, чи що…
