Залужний та Зеленський. Дві протилежності. Люди з абсолютно різною базою. В одного є грунтовні знання - в другого немає. Ніяких. В одного є професійність - в другого немає. Ніякої. Ці протилежності разом з ЗСУ зараз представляють Україну. Але якщо один говорить мало, а робить багато (маючи навіть обмежені ресурси) - то другий починає все більше проявляти свою токсичність. Неможливо сховати те, над чим ніколи не працював - невміння БУТИ, а не здаватися, зараз воно видно надто багатьом у світі.
І ці статті -вони наче дві сторони українського суспільства. Яке має бойового генерала та впертість на полі бою, - і яке має корупцію. Гаразд, можна скільки завгодно замовляти статті в провладних телеграм-каналах про те, що якась країна на момент вступу до НАТО була не менш корумпована (якщо не помиляюсь, мова йшла про Румунію) - але не всі країни мали корупцію на тлі війни та іноземних вливань. Не під час найкривавішої війни з моменту закінчення Другої світової.
І одна, і друга сторона життя та боротьби України - це все ми. Я з меншості, але перед очима світового суспільства визнаю свою відповідальність за те, що ми такі. Що ми таке обрали, дозволили або закрили на те очі. І тепер нам одночасно соромно, і одночасно ми можемо пишатися тими, хто зараз на фронті. Це якесь таке поєднання, не скажу, що несподіване, яке ми маємо в найскладніші наші часи, воно не завжди вкладається в одне ціле. Але це все - МИ.
Відмінність актора від лідера - саме у ступіні відповідальності. Якщо в актора вона, відповідальність, нульова (бо людина заробляє гроші на особистому іміджі), то у лідера відповідальність має бути колосального масштабу. Колосального, особливо під час війни. Тут через деякий час нікому не цікаво, скільки разів ти потренувався, у що ти одягнений, як стильно ти поголений, та скільки інтерв'ю ти роздав.
На прикладі Залужного має значення лише те, що і як ти зробив. Я десь його, генерала, ідеалізую, але наразі не бачу в такому типажі аж надто кричущого самопіару. Натомість є виваженість та розуміння своєї справи.
Світ поділяється на масовку і на тих, хто нею керує. На владу країн. Так ось, на масовку можна впливати картинкою - а на тих, хто дає тобі гроші та танки, треба впливати конкретикою. І реальними результатами. І якщо один має обов'язки в Генштабі, то другий має навести лад в тому, за що взявся. Якщо тобі кажуть, що розберись з корупцією - то розберись.
А-а-а-а... Ти ж не вмієш. Не знаєш, як. Корупцію не викоріниш підписом папірця, який тобі принесли на стіл. Не викоріниш роздачею завдань підлеглим. Бо підлеглі не виконують - але ж ТИ їх привів. Чи не ти? А хто тоді? Якщо хтось інший за це має відповідати - то чому не ти?
Дійсно, чому?
Україна зараз балансує на межі нових складнощів, бо ось в Сенаті вже суперечки, видавати нам гроші, чи ні. Бо ось вже до Угорщини підсіла Словаччина зі своїми "фе". Типу, набридли ви зі своєю війною, віддавайте вже свої території та домовляйтесь. Бо ось вже нові світові конфлікти, які перетягують увагу від нас до інших. І Україна на тлі цих подій має виглядати чіткою, послідовною, результативною, з зосередженим поглядом, націленою на результат. Такою, щодо якої не має бути взагалі ніяких сумнівів у всіх притомних людей - чи варто її підтримувати.
А не розірваною на тих, хто в окопі, і тих, хто набиває кишені чужими грошима. Бо війну треба закінчувати нашою перемогою.
То ж не заважай. Те.