Популістам архіважливо утриматися при владі
Ексрадник вже не знаю кого, — президента чи глави його Офісу, - "полковник" Олексій Арестович множить карколомні кульбіти власної кар’єри. Ще недавно він шокував публіку своїми сексистськими фантазіями, відтак розповів все, що прийшло до голови, про український народ, а тепер стартонув на президентські вибори у ролі кандидата.
Зацікавлені, звісно ж, взялися шукати сіру кішку у темній кімнаті, гадаючи на кавовій гущі, хто ж стоїть за язикатим "казкарем" з бомбосховищ, хто вкладатиметься у його кампанію, і, зрештою, чи вдасться розкрученому ютуберу досягти мети.
Але ось вчора Арестович зронив кілька фраз про потребу перемовин з Росією, і для мене особисто все стало на свої місця. І ні, — за Олексієм навряд чи стоїть Москва. Хоча, звісно, можна припустити, що ефесбешні куратори не забули про бурхливу молодість свого клієнта і його симпатії до євразійця Дугіна. Однак, як на мене, справа набагато банальніша і лежить фактично на поверхні.
Ми ж не встигли забути контекст, у якому Арестович розпочав "миротворчу риторику"? Публікація у Time, резонанс від якої, мабуть, досі відлунює у коридорах президентської резиденції, пролила світло на занепадницькі настрої в оточенні Зеленського. Есе Залужного в The Economist, як не дивно, дало поживу для "полководців" з Банкової, які досі хайпували на переможних реляціях та несосвітенних планах "контрнаступу".
Позиційна війна не на руку популістам. Вона – виснажлива, кровопролитна, і, даруйте за цинізм, — нудна. На ній не здобудеш овацій та фанатіння натовпу. А, отже, позбавлений "розваг" електорат все частіше позиратиме у бік власного обійстя, рахуватиме тарифи, шукатиме причин реального зубожіння. Реального, — бо ж два роки у війні не минуть даремно.
Але популістам архіважливо утриматися при владі. Поки що такий варіант ще проглядається, оскільки рейтинги не втрачені остаточно, а соціологи (разом із найвидатнішою з них – Мар’яною Безуглою) вперто переводять стрілки з головного персонажа на парламент. Тобто реальний шлях законсервуватися ще на п’ять років для Зеленського є, — слизький, квазілегітимний, але є… Як провести ці елекції, — справа технічна. Як і здобути прихильність достатньої частки суспільства цій ідеї.
Вибори будуть легітимними лише у випадку припинення воєнного стану. Тобто – наслідку перемовин з агресором. Сигнали про це систематично надходять з боліт, та настільки промовисті, що заговорив навіть напівнімий Шойгу. Так, йдеться про "реалістичні" умови, але вони аж ніяк не будуть сприйняті українцями. Звісно, Банкова не зважиться сама озвучувати готовність до цього, з дозволу сказати, "діалогу". Тому заговорив Арестович.
Я не переконаний, що цей "кандидат" взагалі дійде до реєстрації у випадку старту виборчої кампанії. Його завдання – підвести суспільство до думки про "безглуздість війни у партері", про потребу домовлятися.
Те, що схожі ідеї наразі культивуються у розмаїтих проросійських середовищах, — правда. Те, що до них схиляються втомлені – у лапках і без, — теж. Те, що "перемир’я" мовчазно схвалять ті, хто мав певний бізнес-інтерес на Росії, — хіба є сумніви? Ось на таких і працює Арестович, з наміром пригорнути й інших, — загострити почуття втоми, безнадії та "какойразніци". Щойно замовникам видасться, що Арестович упорався із завданням, і справа "замирення" перейде у воєнно-політично-дипломатичну площину, він зійде з дистанції. На користь самі знаєте якого кандидата. А "стратег теплого океану 2.0" стежитиме за дійством з партеру (у театральному розумінні).
А тепер про найважливіше. Для чого Зе-команді вибори взагалі? Далебі, не для влади задля влади. Задля шансу зірвати небачений куш на відбудові країни. Ви ж розумієте, що ті, хто навіть у час війни заробляв небачені статки шляхом грабунку зраненої країни, торгував гуманітаркою, годував ЗСУ "золотими" яйцями, перегризуть горло, коли йдеться про астрономічні суми, прогнозовані на відновлення. Адже чого варта програма Євросоюзу Ukraine Facility на 2024-2027 роки. А шанс "оперувати" заарештованими активами Росії за кордоном, які, за задумом партнерів, увіллються в економіку зруйнованої країни, — це ж взагалі клондайк. Пишуть принаймні про $300 млрд!
Тому Арестовича використають на повну – і в "партері" (у борцівському та іншому сенсах), і в будь-якій зручній позі, — аби лише він вправно працював язиком, просуваючи свою "миротворчість".
