Цікаві новини з ОРДЛО. Як я вже неодноразово писала, ОРДЛО зараз швидко та масштабно заселяється багатонаціональними руськими.
Це визначення на російські мові «многонациональный русский» на росії ввели у обіг вже біля п’яти років. Так називають усіх громадян росії, а ми ж пам’ятаємо, що росія, це багатонаціональна російська федерація, які за національною ознакою не є руськими, але є росіянами, тобто громадянами росії: це й таджики, й башкири, й чеченці, й якути, й адигейці, й дагестанці…
Тобто усі, хто є громадянами росії чи просто проживають на росії, але за національною ознакою не є, скажемо так, слов’янином, на росії називають «многонациональный русский». За визначення національності, можна отримати штраф. Так росія розчиняє себе у кількості, бо ж насправді тих, кого можна назвати «руський» на росії не існує. Ось, наприклад, у складі російської федерації дуже багато федеративних округів, республік, є навіть Єврейська, але немає жодної руської. Так й «руський» це додаток. До чого додаєш, те й на росії називають “руським”.
Ось це було відкриттям для мешканців Донбасу у 2014-му році. Коли з росії до Луганської та Донецької областей у якості окупантів поїхали дагестанці, чеченці (кадировці), якісь удмурти, башкири, нанайці, ямали, буряти й усі вони казали про себе «я русский». Проросійські мешканці Донбасу спочатку піддакували, але між собою жахалися та почувалися ошуканими «если они русские, мы тогда кто».
Тому в ОРДЛО згодом вигадали декілька пояснень. Так у 2014-му році на кадировців та дагестанців казали – «это наши православне братья мусульмане», а згодом, коли національний склад армії росії став дуже, скажемо так, шокуючим по складу та зовнішності, почали пояснювати усе це так «тот, кто за россию и путина, тот русский вне его национальности».
Згадалося, як бабуся казала «ты почему русский, потому что у тебя глаз узкий». Але ж ми не шовіністи, то хай буде «багатонаціональний руський», мені не шкода.
Спочатку в ОРДЛО було настільки багато якутів та бурятів, що місцеві мешканці ОРДЛО почали називати себе «бурятская народная республіка».
Але згодом, з божою та ЗСУ допомогою, буряти в ОРДЛО не прижилися, напевне клімат не підійшов. Але, от зараз ОРДЛО заселяють вихідцями з Башкортостану, Красноярського краю, це, якщо казати про умовно мирне населення. Це в ОРДЛО завозять родинами усіх, хто має намір тут жити та працювати: від працівників комунальної сфери до лікарів.
Але є дещо інше. Це «многонациональные русские», які є військові, то знаходяться в ОРДЛО в рамках військової агресії та ротації. Вони не привозять сюди, як умовно мирні громадяни росії, свої родини, вони живуть тут або у готелях, або на військових базах (переобладнані готелі та гуртожитки). Зараз ці «многонациональные русские» кадирівці. Їх в ОРДЛО дуже багато, вони вже витіснили бурятів.
Якщо інші поселенці з мирними професіями, розселяються по наданим їм «владою» ОРДЛДО хатам та квартирам, привозять родини, інтегрують родини у суспільство й займаються повсякденними побутовими справами, бо їх цілі стати частиною цього суспільства, то кадирівці поводять себе трошки інше.
Як саме, я розповім, але поки нагадаю читачам, що у 2014-му році критична більшість мешканців ОРДЛО радо вітала кадирівців, як «братьев мусульман». Їх показували, як героїв, наділяли їх владою та романтизували. Саме романтизували, як й «вагнерівців». Створювали культ кадировців, які «висококультурні», «грамотні», «багато читають», «дуже шанують жінок», «дуже шанують сімейні цінності та родину», «чесні», «за правду й за простих людей».
Що ж, романтизація криміналу, це також притаманне радянському суспільству та росіянами. Скільки фільмів знято на росії, які роблять з криміналу романтиків, «принців». Це все погано кінчилося. Згадаємо, як у 90-ті романтизували «бригаду», тобто бандитів, кримінал, що захоплював владу. Зараз на росії романтизується війна, «вагнери», військові, ексв’язні, які пішли на фронт, усе це нарядне, у яскравих зірочках, подається суспільству, як щось гарне й показове, на що треба рівнятися. Ми ще повернемося до цієї розмови, бо це важливо.
А зараз я хочу розповісти, як живе ОРДЛО, де від вчорашньої захопленості й романтики до сьогоднішньої ненависті до кадировців лише пара гранат.
Новини з ОРДЛО, які розкривають усі ці «високі» відносини я ризикну подати мовою окупантів, в оригіналі, бо перекладати це, не дуже доречно:
«Военнослужащие народной милиции лнр просят помощи. Нас обкрадывают постоянно военнослужащие комендантского полка Ахмат. Кадыровцы под угрозой физического насилия обкладывают данью военнослужащих в городах Первомайска, Брянки, Стаханова и Алчевска, деньги заставляют переводить на их карту, после проверки зачисления отпускают. Военнослужащие, которые пострадали, просят распространить сообщение, поскольку правоохранители не реагируют должным образом».
«Источники из МГБ часто жалуются на кадыровцев, что те на фронт не идут, а только луганских девок портят. В Стаханове и в Брянке, к примеру, кадыровцы пере@@хали не только бордели, но и всех до кого смогли добраться. В своём кругу они шутят, что пришли в лнр помогать, но, не умирая на фронте, а восстанавливая генофонд нации и историческую справедливость. Они часто тусуются в местных барах и ресторанах. Из-за них местные перестали туда ходить. А когда командиры кадыровских ребятишек устроили в одном ресторане сходняк в честь чьего-то дня рождения, там взорвалась чья-то граната. В данном конфликте местные жители на стороне того, кто взорвал гранату. Наконец-то до местных дошло, что в скором будущем им придётся воспитывать кадыровский аул».
Що ж, ось як після цього не вірити у бумеранги.
У 2014-му році критична більшість мешканців Луганської та Донецької областей, дуже раділи «освобождению», присутності кадировців, бурятів, «багатонаціональних руських», які розглядали цю землю виключно, як хайп, як ціль для мародерства, жінок же розглядали виключно, як іграшку для задоволення своїх потреб, безправну та безвольну. Для кожного «освободителя» ця земля, ці люди, це ресурс, у тому числі й для зґвалтування, по грабунку, фізичного та психологічного терору.
Критична більшість мешканців ОРДЛО все це вже розуміє, але не хоче визнавати, бо це означає визнати особисту дурість, особисту зраду, особисту недалекоглядність.
Коли ми одразу говорили, що тут будуть робити ці «освободители» на нас кидалися дикими звірами, захищаючи «честь» «освободителей», «братьев». Й ось істоти скинули свої маски й показали народу Донбасу своє обличчя. Конфлікти між місцевими військовими та росіянами, між росіянами та кадировцями, між місцевими та кадировцями, зростають. Це добре. Злочини та безкарність «освободителей» вже важко приховати та важко витерпіти навіть таким терпілам, як мешканці ОРДЛО, які виховані у критичній більшості, як громадяни срср.
Міжнаціональні конфлікти на фронті та в армії вони були й за часи срср та приводили до втрат й загибелі військовослужбовців, строковиків. Зараз на окупованих територіях ці конфлікти вже очевидні, але, наразі сторони не мають рівності, бо ж кадировці мають більше прав ніж будь хто «руський».
Це гарний урок. Його варто вивчити. Але чи залишаться в живих ці «учні», бо «вчителі» не мають на меті провести «випускні» та роздати «дипломи».
