Мені здається, для вбивці складно вбити лише перший раз. Потім не так страшно. А далі - ще простіше.
Кожна його війна, в кожній пораненій ним країні, починалась з першого вбивства. Далі все йшло гладенько, як по маслу. Тобто швидше і масштабніше.
Перша кров в Україні породила наступні вбивства.
Сьогодні йому не складно вбивати. Ні одиниці, ні десятки, ні сотні, ні тисячі українців. Нещодавно мене вразив чийсь допис, де згадувалася російська журналістка. Вона потрапила якось на зустріч з Путіним, і поки задавалися питання про внутрішню політику, економіку РФ - перед ними сиділа не зацікавлена людина. Тільки-но йому задали питання про Сирію - о-о-о... Вогник цікавості з'явився в очах. Він почав розповідати про війну з запалом, з ентузіазмом. Як маніяк. Як людина, яка любить кров. Різанину. Смерті.
Під Путіним я маю на увазі більшу частину російського "суспільства". Одне породило друге. Друге тепер продовжує генерацію перших. Це одне і те саме. Те, що нас сьогодні вбиває.
Ми можемо панікувати.
Ми можемо боятися.
Через те бажати йти на будь-яку домовленість з ними, але це лише відкладена війна у часі. Неминуча.
А можемо перетворити боротьбу на стиль життя.
Стиль життя означає бути готовим. Бути готовим - означає бути здатним. Вміти. Розуміти. Робити певні речі. Щоб не бути рожевим поні, та не дивуватися.
Більше ніколи не дивуватися, що тебе можуть хотіти вбити. Бо можуть, і хочуть. Он воно, либиться в кожній щілині зруйнованих пологових будинків, житлових масивів, ТЦ, шкіл та дитсадків.
Коли ти готовий - ти не жертва. Ти - нападаючий. Навіть на таку чорну навалу, як чортова російська федерація.
P.s. Зараз, в ці хвилини, мій будинок здригається від вибухів. Харків. Знову.
Ненажерливі тварини.
