Останнім часом дуже рідко пишу. Тому що приводу для оптимізму практично немає. А всі мої песимістичні пости чомусь сприймаються як зрада.
Хоча коли я звертаю увагу на якісь неприємні речі, то не для того щоб посіяти паніку. А звернути увагу на певні проблеми, які необхідно вирішувати. Поки ще є час.
Якщо важко зрозуміти мою логіку, то поясню на простішому прикладі. Коли ви живете сьогоднішнім днем, але не думаєте про погані сценарії завтра і тим більше не прораховуєте ваші ресурси на чорний день, то майбутнє вас може жорстко покарати. Нашу країну вже майбутнє покарало, але видно що висновків ніхто не зробив.
От наприклад, рік назад коли левова частина суспільства була переконана в успішності контрнаступу, то я навпаки мав сумніви щодо цього. І постійно говорив, що нам треба ефективніше використовувати гроші союзників. Що нам треба нарощувати виробництво снарядів, безпілотників, будувати лінії оборони. Однак, мене чомусь вважали «всепропальщиком».
Ще 1,5 роки тому коли левова частина суспільства була переконана, що санкції знищать рос економіку і ми переможемо, то я навпаки говорив, що це все несенітниці. А навпаки наголошував що треба готуватись до затяжної війни. І знову голос в пустоту. А деякі дурні мене навіть рос агентом за це називали…
А зараз я вже втрачаю віру, що можна до когось достукатись. Враховуючи що навіть зараз коли західна підтримка висить на волосині, коли ЗСУ зіткнулись зі страшенним Снарядним голодом, через який ми втрачаємо Авдіївку і можемо в майбутньому втратити ще більше. І в той же час люди не хотять помічати катастрофи що насувається на нас… бо вірять, що проблема сама якось вирішиться. До речі, я теж в це хочу вірити, бо іншого варіанту вирішення проблем не бачу взагалі….
