Американці загралися. Дуже.
Їх внутрішньополітична боротьба абсолютно виключила раціоналізм. Тільки вибори, тільки хардкор.
Україна в цій передвиборчій риториці - лише привід для взаємних звинувачень республіканців і демократів. Звідси - геополітична імпотенція, яка прослідковується з кінця минулого року.
Бажання перемоги на виборах витіснило довготривале позицінування бути справедливим світовим поліцейським. Цинізм представника республіканців - сенатора Грема, який замість новин про передачу зброї, привіз повідомлення про необхідність мобілізовувати українців 25-ти років і молодше, вражає цинізмом. Але не менш цинічними є заяви радника президента Байдента - Джейка Саллівана. Про те, що Україна вже перемогла. А зброя де?
Салоіван - то давно окрема історія про людину, яка, власне, розписалася вчора у власній повній неспроможності. Бо саме від його позиції залежала підтримка України що у 2021-му, що у 2022-му, що у 2023-му роках. Все те, на що він дув, як на холодну воду, намагаючись «не дати привід для ескалації». Дуже шкода, що нічна атака російської авіації не застала Саллівана у Києві. Бо після ритуальних танців з неоднозначними натяками, він спокійно відбув до Вашингтона.
А вже вранці посол США Брінк написала пост, що «Україна потребує більше допомоги». Що, серйозно? А до цього у США про це не знали? Чи зараз не знають? Чи солодкі слова Саллівана - це все, на що вони здатні, аби в принципі на цьому етапі нічого не робити?
Наполягаю: у США (у діючої адміністрації) всі ці останні місяці було достатньо механізмів, аби зброя в Україну йшла в потрібних обʼємах і вчасно. Але, повторюсь, гра у вибори виявилася важливішою.
P.S. Нам своє робити.
