І досі існує безліч міфів, що їх вигадала радянська пропаганда. Особливо про товариша Сталіна. Доводилося чути або читати, наприклад, оце?
"Сталін був найвеличнішим диктатором, який не мав собі рівних у світі. Він прийняв росію з сохою, а залишив спорядженою атомною зброєю".
Таке нібито про Сталіна сказав сам сер Вінстон Черчилль в палаті лордів 21 грудня 1959 року на 80-річчя з дня народження Сталіна. І тягають в зубах цю "цитату великої людини" різноманітні любителі "найвеличнішого диктатора" й досі. І свято в неї вірять. Бо є у "радянської людини" одна величезна вада: вона думати не вміє. Її комуністи так виховали: не думай, за тебе партія думає.
Бо якби уміли мислити, першим чином поставили б перед собою питання: за яким лихом Черчілля понесло в британський парламент штовхати промову на честь радянського диктатора, який вже майже 7 років як був мертвий? А лордам не було чого робити, як таку промову слухати?
Насправді в той час Черчилль бував в парламенті дуже рідко. Єдина його промова в 1959 році це кілька слів вдячності за привітання його з 85-річним ювілеєм. Так що комуняцькі брехливі агітатори просто взяли й перевернули історю з ніг на голову.
Що до сохи і атомної бомби... Черчилль теж не міг такого сказати, бо точно знав, що Сталін залишив свою країну в руїнах та моторошних злиднях. Народ хліба вдоста не бачив.
Або ось ще. Теж нібито Черчилль:
"Сталін справив на нас найсильніше враження. Коли він заходив до зали, всі, наче за командою, вставали і тримали чомусь руки по швах. Оджного разу я вирішив не вставати. Сталін увійшов - і неначе потойбічна сила підняла мене з місця".
І це теж брехня. Важко уявити собі сера Вінстона Леонарда Вінстон-Спенсера з роду герцогів Мальборо, прем`єр-міністра Великобританії, який стоїть навитяжку з руками по швах перед кимось, нехай навіть і самою королевою.
Що ж до вставання...
Зазвичай, високі сторони заходять до зали переговорів одночасно. Це дипломатія. За такими речами пильно стежить протокольна служба. І якщо одна із сторін дозволяє собі хамство - змушувати чекати на себе іншу сторону, то неодмінно отримає у відповідь. Згадайте, як хвв кілька разів змушував лідерів інших держав чекати на себе. І якому приниженню його піддавали останніми роками, коли він був змушений був розгублено тупцятися, чекаючи на президента Туреччини Ердогана або так само розгублено танцювати, перебираючи папірці корли запізнився презитент Киргизстану Жапаров. Навітть сісти не можна за диплоатичним протоколом.
До цього слід додати, що до Ялтинської корнференці, на якій буцімто Черчилль підскакував перед Сталіним, мов хлопчик, що набідокурив, вони вже зустрічалися в Тегерані. І там чомусь вставання і простягання рук по швах не спостерігалося.
Такщо туфта оті всі фейкові спогади "очевидців" і не менш фейкові цитати самого Черчилля.
Однак навіть якщо раптом так сталося що протокольна служба прогавила, то британського прем`єра піднімала зовсім не потойбічна сила, а елементарні закони ввічливості. Є таке слово як "етикет", не лише дипломатичний, але й звичайний.
Щоправда, як показує практика, дехто про це не чув. Можуть собі дозволити, наприклад, припхатися на дипломатичну зустріч в кедах або спортивних штанях. Але домовімося: тільки не сер Вінстон Черчилль з роду герцогів Мальборо. Та і товариш Сталін подбних речей собі не дозволяв...