Якщо ви читали мій попередній пост, то там я написав про неефективні радянські заводи. А Україна ці заводи отримала у спадок.
А тепер просте питання. Що за 30 років незалежності було зроблено для того щоб подолати цю неефективність?
Нічого!
Перша когорта політиків, які прийшли до влади одразу після незалежності, зайнялась дерибаном. Адже розуміли, що завод це актив, який вже побудований і одразу може генерувати прибуток. Друга, яка виросла в результаті попереднього дерибану, не придумала нічого кращого ніж відновлення старих звʼязків з більш багатою Росією. А по суті це було відновлення економічних звʼязків, які сформовані в епоху СРСР. Третя когорта вже тікала від звʼязків з РФ… інколи лише офіційно. І навіть якщо це було фактично, то все одно нічого не було зроблено для покращення ефективності.
І ось саме через цю недалекоглядну політику, ми за роки незалежності багато чого втратили, але так і не змогли створити чогось нового.
Тут мене можуть спитати: а що треба було робити?
Простий приклад. Старий радянський завод треба було повністю перепроектовувати та перебудовувати. З комерційної точки зору це дуже затратно і з сумнівними строками окупності. Тому це мала бути державна стратегія. І реалізація через різні фінансові, податкові стимули.
Тільки для того щоб це робити, то треба розуміти для чого це все робиться, кінцеву ціль цих змін. Знову ж таки, треба розуміти межі компетенції українського менеджменту і залучати консультантів з заходу. Треба також мати незалежне державне мислення, а не бути маріонеткою олігархів.
І так, на прикладі одного заводу, можна трансформувати все ключове виробництво в країні.
Чи було це зроблено? Ні. Ні тоді, ні зараз.
