Однак, якщо розкласти порох на компонентну базу, то для нього треба нітроцелюлоза.
В свою чергу нітроцелюлоза складається з компонентів, які виробляються цивільним сектором економіки. І для її виробництва треба азотна кислота (є в Україні), сірчана кислота (також є) та бавовна або інша сировина для целюлози - і ось її нема.
Лише в цьому році, через два роки після початку війни, в Україні прийняли закон, який спрощує підприємствам реєстрацію та сертифікацію сортів бавовнику. Саме для цієї цілі.
І лише в цьому році декілька підприємств погодились почати експериментальне вирощування цієї сировини. Звичайно ніхто не знає розмір посівних площ. Однак, враховуючи що мінімальна потреба в бавовні складає 10 тис тонн, то мінімум треба засіяти 30 тис гектарів. А я маю сумнів що стільки засіяли. В кращому разі, зростання посівів відбудеться лише в наступному році.
Засіяти лише півбіди. Окремо також треба завод по переробці бавовни. В нас цю проблему вирішують через пошук приватного інвестора. Не через державний банк, не цільові державні інвестиції. А приватний інвестор. Так ніби в нас є декілька років в запасі.
Окремо також треба виробництво нітроцелюлози, яке також треба створювати.
І лише коли цей ланцюжок буде побудований, то лише тоді можна нарощувати саме виробництво пороху.
Тому проблема виробництва пороху полягає в тому, що в нас нема компонентної бази, яке по ланцюжку треба створювати, часто з нуля. І яке раніше відносилось до цивільного сектору економіки.
Бавовна - сільське господарство. Целюлоза - легка промисловість. Нітроцелюлоза та кислоти це хімічна промисловість.
І щоб все це створити, то треба координація між цими різними галузями. Потрібні стимули та примуси. Як мінімум треба розуміти, що скоріш за все після війни це виробництво не знадобиться і тому комерційна проект може бути неприбутковим, або що ще гірше, інвестор для швидшої окупності, збільшить ціну цієї сировини, яка приведе до зростання по всьому ланцюжку і в кінцевому випадку до зростання вартості снаряду.
Тому для створення виробництва пороху треба проробити гігантський обʼєм роботи. Це складно, але все можна зробити. Враховуючи, що ціль це перемога у війні.
Тільки для цього треба зосередження зусиль, ресурсів, координація та організація. А за два роки в нас ніхто палець о палець не вдарив, щоб вирішити проблему.