1️⃣ ПЕРШЕ. Курська операція. Поки що, вона не має жодного розвитку.
Якщо президент і Сирський мають наміри утримувати захоплену територію Росії, то потрібно думати про фортифікації й оборону проти двох однаково сильних противників: армії Дюміна, який захоче продемонструвати Путіну готовність замінити Герасимова і важкий російський клімат осені та зими.
Крім того, контрольована ЗСУ територія Курщини є витягнутою до річки Сейм лінзою, яку зручно атакувати з трьох сторін. Найгірше, якщо росіяни зосередяться на стрімких ударах з Бєлгородської та Брянської областей по лінії кордону, замкнувши в кільце українські війська.
Це може викликати якраз «ту серію катастроф, які призведуть до подальшої поразки», якщо це співпаде із втратою Покровська.
Можливо це має на увазі нардеп Костенко в інтервʼю радіо «NV». При цьому ризик обвалу фронту в такій ситуації є надто високим, аби не говорити про стратегію Сирського і задум Зеленського.
Кремль поволі й методично збирає армію, яка вже зараз нараховує до 30 тисяч живої сили з бронетехнікою та авіацією. До середини вересня Дюмін, командувач, збере 50 тисяч. Навіть якщо у главкома Сирського є якийсь унікальний план на цей випадок, то реалізувати його буде вкрай складно.
Можна фактажно стверджувати, що Путін не піддався на замисел Банкової й Генштабу перекинути навіть некритичну частину боєздатних підрозділів зі сходу для оборони Курщини.
ISW говорить тільки про перекидання зі сходу декількох підрозділів. Можливо, підготовлених резервів. Бо росіяни стали на лише швидше просуватися по всій цій східній агломерації, захоплюючи ледве не щодня по населеному пункту, але й постійно загрожують оточенням українських підрозділів на рівні батальйонів і навіть бригад.
Це говорить, найскоріше, про втрату керованості українським Генштабом цієї найскладнішої ділянки фронту і відсутності оперативно-тактичних інструментів зламати наступальний напір. Можливо, через надмірне акцентування і заточеність на Курській операції.
Це також не справило враження на росіян.
І хоч ми втішаємося падінням рейтингу Путіна на 3,5%, але підтримка його війни з українцями перевищує сподівання на очікування внутрішніх російських протестів – 73,4%. Не дивлячись на палаючі НПЗ та розбиті аеродроми й підірвані склади з боєприпасами в глибині Росії.
WSJ зумів знайти позитив у Курській операції лише в тому, що вона «здивувала не лише росіян, але й українських бійців». Дальше видання стверджує, що на таємній нараді в кінці липня Сирський заявив про ціль в Курській операції – переломити ситуацію, зайшовши на територію Росії, чого не було з часів Другої світової війни.
Поки що ознаки не лише перелому, але й тріщини у воєнній стратегії Росії не видно. Варто сказати, що наступ ЗСУ обмежений не тільки річкою Сейм, але й ризиками «довгої логістики».
2️⃣ ДРУГЕ. Перед Зеленським і Сирським тепер стоять нові задачі, які могли й недооцінюватися при прийнятті рішень. Наприклад, питання залишитись на Курщині, окопатися і загрожувати ударами по Курську і Курчатову, чи повернутися в Україну. Розширювати наступальні операції в сторону Бєлгорода і Брянська, чи обмежитися локальним рейдом.
Таким чином, якщо не розвивати Курську операцію, вона може виявитись, рано чи пізно, приреченою. Особливо при ускладненні кліматичних умов. При цьому, потрібно знайти тактику і звʼязати її зі «стабілізацією фронту на сході й півдні».
WSJ не розуміє її логіки й тому повʼязує розвиток операції з різними факторами:
✅ чи дасть це якусь перемогу Україні, чи зменшить втрати на полі бою України, що ускладнить і до того непросту ситуацію;
✅ неясною є перспектива політичних дивідендів, які вплинуть на збільшення військової підтримки США і союзників, чого не спостерігається;
✅ і, на чому робить акцент президент Зеленський, наскільки посилить ця операція українську позицію в майбутніх мирних переговорах.
ТРЕТЄ. Головна проблема для главкома Сирського, якому присвоїли не тільки черговий генеральний чин, але й могли нагородити таємним указом, є перспектива втрати Покровська.
Якщо це станеться, може виникнути серйозна політична криза, наслідки якої спрогнозувати неможливо. Адже після втрати Авдіївки главком Сирський в Україні лише відступає.
Курська операція є лише невеличкою ложкою цукру в дуже гіркому чаї. Якби подібний маневр главкома Сирському вдався на території Харківської, Запорізької, Херсонської областей, чи на Донбасі, він би міг наблизитись до пантеону національних героїв.
Курська операція – головна червона лінія Путіна, але не зупинила його просування в глибину України. Вона змішала геополітику, перевернула уявлення західних лідерів про Росію і здатність її правителя до підняття рівня ескалації та засвідчила його разом із державою глибоке виснаження.
Можливо саме цей політичний ефект міг би стати сьогодні джокером у відносинах з союзниками щодо посилення воєнної підтримки України.
Проте цього не лише не видно, але й Путін здійснює активну реабілітацію власної персони. Доказуючи свою глобальну суб'єктність і важливість для світової політики. Він під гарантії уряду Монголії й практично дозволу МКС в Гаазі прибув до правлячої колись Москвою країни «Золотої орди» на настійливе запрошення президента для відзначення спільної перемоги над японцями.
Путін ігнорує слабодихаючий Захід і повертає собі статус глобального гравця. Ясно, що не лідера, якщо монгольський суддя в МКС не подасть апеляцію на ордер про арешт кремлівського агресора.
Він не перший. Суданський президент Башар і лідер Джамахірії Каддафі особливо не звертали уваги на видані МКС ордери про їх арешт. Путін третій. І все йде до того, що він прийме і їх долю.
Підтвердження цьому немає. Але різні інсайдери передають про переговори премʼєра Нетаньяху з московським покровителем ХАМАС, для посередництва з ним у підписанні мирної угоди. Її в неділю вимагали півмільйона на заклик профспілок в Тель-Авіві та ще 200 тисяч по крихітному Ізраїлю, який бʼється на смерть за своє право мати державу і самодостатній народ.
Ситуація в тупику. Як і в Україні. Вона хоче переговорів про мир, але не може. Путін може дати мир континенту, але не хоче. Він впливає на ХАМАС більше Ірану. Якщо він раптом стане посередником попереду США і добʼється миру, то він ще більше розвʼяже собі руки, як агресор у масці миротворця-доброго саморитянина.
Тому, у президента Зеленського, його малочисельної команди міністра Кулеби, не залишилось жодного права на помилку.
Можливо у Путіна є свій Джокер і не один.
Надання українцям далекобійної зброї для ударів в глибину Росії в обмін на припинення сухопутних операцій на її території.
Проте Пентагон продовжує заборону використання ATACMS для ударів по Росії, крім відбиття прямої агресії.
Британія не заперечує, але оглядається на США.
Італія проти взагалі використання її зброї на російській території, бо вона з нею не знаходиться в стані війни.
Польща відмовляє у поставках Україні додаткової зброї й передачі МіГ-29, та радикально стала заперечувати членство України в ЄС «без згоди Польщі, оскільки це не відповідає стандартам, в тому числі культурно-політичним». Туск завив, що це буде ледве не генеральною лінією під час польського голосування у Раді ЄС наступного року.
Німеччина погрожує скоротити до мінімуму фінансування на озброєнні для України.
Трамп на виступі в Пенсільванії вчергове заговорив про свою любов до Путіна і Росії, а Камала Гарріс пізно ввечері в четвер у програмному інтервʼю телеканалу CNN не згадувала про Україну.
Світ стомлюється від війни в Україні та Ізраїлі, звикає жити в умовах її постійного поширення, боїться ядерної соціопатії Північної Кореї, виробництва ядерної зброї Іраном, який вже володіє достатньою кількістю збройного урану, але намагається якось перечекати, пережувати, переконати, домовитись, втікаючи від реальності.
