Кілька днів думаю про цей коментар, чужої людини, і не можу не написати на цю тему, бо не відпускає:
"У мене останні погляди такі : з українськими чоловіками на цікаво. Жінки що виїхали і не хочуть повертатись, прийняли вірне рішення, дітям дійсно там краще. Чоловіки не українці, дійсно можуть дати більше ніж наші плюс психологічно врівноважені."
Орфографія збережена. Це написав чоловік, цивільний адвокат, що напевно займається розлученнями. Далі я читаю якусь жіночку: "Нарешті про це хтось написав!!"
Далі стало гидко.
Ні, не від того, що хтось їде та шукає для дітей де краще - це ж можна робити НЕ тому, що український чоловік гірший за європейського. Це може бути взагалі не пов'язано з порівнянням чоловіків. Але ось саме загострення питання на тому, що ти можеш піти воювати, втратити там здоров'я, порушити психіку, втратити час, бізнес, відкотитися назад матеріально - і стати не цікавим українським чоловіком, що нічого тепер не може дати жінці...
А що, якщо жінка шукає здатність до вчинку? А що, якщо вона шукає мудрість та досвід? А що, якщо вона шукає розум, який може бути і в ситій Європі, і в пораненій Україні, а в пораненій Україні він навіть гостріший та сильніший? Бо можна в безпеці та з повним холодильником поряд з чоловіком вовком вити від нещастя. А можна шукати щось інше. О, це у нас не популярно. Це якісь доісторичні принципи, це не в тренді, бо ж європейський бюргер може дати гроші та перспективи, а український чоловік поранений якщо не фізично, то психологічно, і з ним надто складно. Так, виходить?
Звісно, що у кожної своя історія, але я проти узагальнень, що знецінює взагалі внесок людей наче питанням: чого ти туди пішов? Що тепер ти можеш мені дати? Чим ти можеш бути мені цікавим?
Якщо хтось в коментарях спроектує мій допис на власну ситуацію з чоловіком, який виявився поганим - перечитайте коментар, який я навела на початку.
Я проти узагальнень. І ми всі повинні бути проти.
Мова про це.
Вчора на касі в супермаркеті переді мною двоє хлопців. У одного довгий шов на нозі - осколкові поранення. Око одне перев'язане. Шкутильгає. Другий теж. Сьогодні побачила ще хлопця, що на реабілітації, бо йде як після поранення, і його шеврон: "контужений". Це ви, хлопці, мабуть так смієтесь, чіпляючи такі шеврони, але я сприймаю їх серйозно.
Що ви можете дати? І чим ви можете бути цікаві?
Своєю чесною, суворою, різкою правдою. Тим, хто ви є - тепер часто незручні, складні, замкнені, сумні. Такі, хто бачив смерть. Такі, хто боровся за життя. Такі, хто піде ще, туди ж, коли одужає. Вперті. Навіжені. Сильні. Напевно ви тепер теж маєте право на вибір тих, хто може бути вам як мінімум цікавий - як максимум потрібний.
З повагою.