"Україна це не "територія". Це великий гравець" - Джон Сміт

"Україна це не "територія". Це великий гравець" - Джон Сміт

Тімоті Снайдер:

- "Але головне, люди мають розуміти — цей проєкт не є спробою вирішити проблеми XX століття. Він про останні 5 000 років. Коли ви усвідомлюєте, що Русь — це скандинави, а Київ, ймовірно, заснували хазари, виникає багато речей абсолютно іншого масштабу, про які потрібно подумати."

Дякуєм, дуже дякуєм.

Тепер завдяки Пінчуку Голодомор в нас "влаштували українці", Русь - це "скандинави", а Київ - заснували предки Пінчука хозари.

Це таку вони нам історію хочуть написати з подачі громадянина Пінчука. Яким чином взагалі недопосаджений чувак, що в Лондонському суді розповів, як разом з затриманим Коломойським, біглим Боголюбовим і дніпропетровським рабином тирили державний завод, дотичний до написання нашої історії?

А от на інші питання легко відповісти.

1) Київ заснували не хозари, не римляни і не інопланетяни, а полянський князь Кий.

Резиденція Кия у 5-6 столітті - на Замковій горі. Пізніше - городок на Андріївській горі. Існування великого торгового центру і збірного пункту підтверджує археологія: культурними шарами кінця 5-6 ст., керамікою нашої празько-корчацької культури, візантійськими монетами кінця 5 ст.  

2) Історичність князя Кия доводиться письмовими джерелами. І не тільки місцевими - Київським літописом Нестора, а й іноземними - вірменськими легендами VIII ст. про Куара, Мелтея і Хореана з країни Палуні, що поставили місто на горах.

3) Відомості Нестора про князя Кия, що "ходив на Дунай, його приймав імператор, щоправда імені якого саме не знаємо, князь поставив городок Києвець на Дунаї, але через спротив місцевих повернувся" - підтверджується історичними подіями тих часів. Слов'яни з території України дійсно в 4 ст. почали грандіозні колонізаторські процеси. За декілька століть вони освоїли гігантські простори від Північного океану і до Балкан. Слов'яни в 5-6 ст. переходили Дунай і атакували Римську імперію. І імператори (Зенон, Анастасій, Юстиніан) були змушені приймати, заохочувати і оплачувати князям слов'ян "захист" фортець на Дунаї.

Міста Кеве (Kevee), селища Кийово і Ковілово на Дунаї - багатьма істориками вважаються кандидатами на городки полянського Кия.

4) Поляни це анти. Анти - іноземна назва, поляни - самоназва. А русь це пізніша самоназва полян. Як "українці" - для русинів у 19 ст. Ні нормани, ні хозари, ні марсіани.

5) Предки полян це геродотові сколоти. Скіфи-землероби. Борисфеніти, тобто "дніпряни". Греки в часи Геродота вважають їх також "скіфами", але на думку Геродота, - "помилково". Бо сколоти-"дніпряни" скіфами- кочовиками і царськими скіфами не є, а є автохтонними мешканцями. Це підтверджується археологією всього І тисячоліття до н.е, городищами, розвиненими металургійними центрами в середній Наддніпрянщині.

6) Русь 12 століття у всіх літописах це виключно вузька область середньої Наддніпрянщини в межах території України. Із Новгорода їхали в Русь, із Суздалі і Рязані їхали в Русь. У всіх місцях руських літописів Русь це: у північній точці - Київ, у південній - річка Рось, на заході до Волині, на сході - до відомої всім зараз Суджі. Тобто - територія, що чітко співпадає з батьківською територією полян. А до них - сколотів.

7) Городок Кия був заснований полянами на зламі 5-6 ст на півночі власних територій, як зручний торговий пункт для торгівлі з сусідами-слов'янами Десни, Сейму, Прип'яті і верхнього Дніпра. Також це був зручний збірний і транзитний пункт для дружин останніх, щоб стікатися сюди для подальшого наступу на Римську імперію.

8 ) В 5-8 ст. основні політичні центри полян знаходяться південніше, на Росі і Тясмині. Наприклад - городище VIІ-X ст. Монастирок на Трахтемирівському півострові (див. зображення (джерело: М.Відейко "Від Антів до Русі") ). Розмір 6 га. Якщо у Новгороді "вал і ров полностю оплилі", а тому їх не вдається знайти, на Монастирку все в наявності - городище, вал, рів, пригород. Місцеве населення на Монастирку знає поділ праці, ремесла, гончарне коло і розвинену кераміку. Живе не у величезних кланових будинках на купу сімей (як у скандинавів), а кожна сім'я в своїй хаті-помешканні. Городище існує з VIІ ст.

Коли на місці майбутнього Новгорода з'явиться перша стоянка скандинавів, вона буде в 6 разів меншою за Монастирок.

9) Поляни, деревляни, сіверяни, уличі, волиняни перед заснуванням Русі ніякі не "племена". "Племена" і "племінний поділ" - вигадка 19 ст. Перед постанням Русі це уже ранньо-феодальні князівства. Чернігівські князі, бояри та дружинники вже у IX—X ст. - землевласники (Б. Рибаков). Територія кожного з "племен" і кількість міст у них переважає деякі тогочасні європейські "держави".

Князівства полян, сіверян, уличів, деревлян, волинян мають спільну археологічну культуру з деякими місцевими особливостями (Брайчевський). І дуже вірогідно єдину мову ("словеньскый язык и рускый — одно есть.." - Літопис).

А у 9 ст. поляни, "мужі мудрі й тямущі", об'єднали ці ранньо-феодальні держави в майбутню державу Русь.  

10) Місця в літописах про ранній Новгород, ранні згадки про фіноугорські племена і про прикликання норманів, "від яких отримала свою назву руська земля" - це пізніші вставки (підробки). Це давно розібрано і доведено навіть російськими науковцями (Шахматов, Рибаков). Фальсифікат був зроблений ще в давні часи з метою міфотворення новгородців і фіноугрів.

Норманська теорія давно спростована серйозними і українськими та і російськими вченими. Зараз це вже норманське вірування.

11) Бертинські аннали, на які колись спирались фанати норманської теорії, бо там послами русі виступають скандинави, не підтверджують, а спростовують історію з "прикликанням". Згідно цих хронік, у 839 році Русь (Rhos) вже існує за 23 роки до "прикликання" Рюрика в Новгород (якого тоді ще не існувало). Більш того Русь ще до того, як "з'явилася в 862 році", вже розсилає власних послів світом і має власного короля (rex) із степовим титулом каган (chacanus).

Відповідно, ніякого Рюрика не потребує.

Висновок: Україна це не "територія".

Це великий гравець. В усі часи світової історії.

Вважаю, наші історики мають включитися і не дозволити спроби написати нам чужу історію. А зробити так, щоб вона була написана нами.