В супермаркеті "музичний супровід" - поміж музики час від часу лунає реклама зі зверненнями до "незламних". Як красиво вони звертаються: і незламні, і нескорені... Купіть... Найкраще... Для сильних та мужніх...
Я не знаю, скільки серед нас дійсно незламних. Але впевнена, що більшість саме виключно незламних - на кладовищах. І в окопах. І на дорогах ДО цієї війни, у багатьох розуміннях. Перших навіть смерть не зламала, бо той, хто загинув під час боротьби - виключно нескорений. Другі попри втому, холод чи спеку, чи новини про навалу тепер корейців - якраз ті самі сильні та мужні. Навіть ті, хто сам про себе так не думає. Якби вони були НЕ такими - напевно були би давно закордоном. З самого початку повномасштабного.
Обертаюсь навколо - ніколи не знаю точно, хто ці люди, які ретельно обирають картоплю чи каву. Але якраз тепер у нас є з кого брати приклад. Бо незламність - це не пафосні слова і не порожні рекламні слогани. Недостатньо на "пункт незламності" прикріпити жовті таблички, і вони такими й стануть. Недостатньо приліпити на будь-який товар слогани про нескореність - бо інколи це не туди і не тим, кому треба. Якось занадто. Нагадує "бучу-комбучу", чи щось таке, що продавали як насмішку над реальним людським болем та горем.
Пункт незламності - це, на мій погляд, бліндаж. Окоп. Карета швидкої, яка везе пораненого військового. Може нас, цивільних, занадто рівняють з тими, хто дійсно робить більше? Може саме це зерня падає не на той грунт? Бо хтось скаже: "я можу зробити більше, я ще зробив недостатньо. Ну який я незламний? Ось той і той... Бо планка висока, завжди є до чого йти.". А хтось встане з дивану, натягне шкарпетки, вийде на балкон, сплюне та промовить риторичну фразу: "як же задовбала ця війна! Коли вони вже домовляться?"
Незламний у своїх очікуваннях, що хтось інший зробить за нього найскладнішу роботу цих часів.