Сьогодні трошки гарних новин. А найкраща новина в нас яка? Правильно! Кількість загиблих окупантів
От зараз уявляю, як збуджуються ліберасти та пацифісти росії, їх серед моїх читачів чимало. Й українську розуміють, й переклад самі роблять. Але, чомусь здебільшого тих матеріалів, в яких я розповідаю про звірства росіян, щоб потім пафосно написати «фейк», «расчеловечивание русских». Хочеться, звісно, написати: ви спочатку доведіть, що ви люди, тобто человекі, щоб вас розлюднювати чи расчеловечивать, але не буду, марна справа.
Ви здивуєтесь, але росіяни почали активно шукати альтернативні російським новини та читати українські новини. Як на мене – запізно. Ну, по-перше, 10 років війни й намагання зрозуміти, що відбувається от зараз, схоже на пошук захисту та самовиправдання; по-друге, не зрозуміло як, бо ж росія заблокувала багато сервісів отримання та розповсюдження інформації, бо створила гарну альтернативну реальність, в яку вірять понад 80% росіян. 10 років росіяни не бачили війни. Бо ж усе влаштовувало.
Війна йшла десь далеко. На голови росіян не падали бомби та БПЛА. Росіяни спокійно подорожували. Спокійно купляли імпортні якісні ліки та продукти харчування, користувалися європейськими сервісами. Взагалі нічого такого не відбувалося, щоб могло нервувати російське суспільство.
Крим росія забрала, так він же «не бутерброд». Навіть зраділи усі, бо ж можна купити там нерухомість, відкрити бізнес, відпочивати, та що там відпочивати, царювати там.
Донбас? Це було настільки не цікаво росіянам, що більшість навіть не знала, що це, де це.
Хто хотів, той їхав «пострелять х*хлов», хто хотів – не їхав. Втрати? Строковики? Війна?… Росіяни просто не хотіли бачити цю реальність, хоча й підтримували путіна. Бо, звісно ж, це так добре «пострелять х*хлов». Все інше, російське суспільство не піддавало критичній оцінці та, як-то кажуть, не брало тяжкого у голову, а важкого у руки.
Відповідальність за дії влади, свій вибір цієї влади, це оте важке та тяжке, які росіяни ніколи не брали ні в голову, ні у руки. Росіян вже давно привчили до ціпка, «конури» та “не дивитися у гору”, не брати участі у суспільному житті.
Звичка, що за тебе усе вирішують, звичка не напружуватися, звичка бути сірою масою, яка впевнена, що вона ні за що не відповідає, нічого не вирішує, а тому – завжди згідна з рішенням влади. Та й втрати росії у першій частині війни були не настільки значні, щоб їх можна було зафіксувати та здивувати ними суспільство.
Територіальний захист від інформаційного навантаження, ось як я можу охарактеризувати те, що росіяни не бачили втрат у першій частині війни. Там людина, там десяток, там й там, на таку територію, то є незначно, щоб шокувати суспільство. Тому телебачення росії сміливо формувало картинку «потерь нет», бо ж навіть, як би хто захотів, не зміг би підсумувати те, що «великий стратег путін» залишав своєю стратегією.
Особливо ніхто не звертав на кількість загиблих бурятів та інших мешканців «багатонаціональних руських» з країв вічної мерзлоти та вічної занедбаності росії.
Друга фаза війни виявилася несподіванкою для росії, а швидке наповнення російських цвинтарів – несподіванкою для росіян. Й коли 200-ті пішли вже по усій росії, особливо по великим містам росії, де кладовища є скупченням відвідувачів, бо ж похорони цивільних на росії теж відбуваються часто, де кладовища фактично візитівка міста, бо ж алеї, гарні пам’ятники та знову ж таки, багато відвідачів, то приховати факт великих втрат, вже не вдається.
Можливо через оці могили у квітах та прапори над ними й почали люди питати себе: чому так? А можливо через те, що по росії їдуть біженці з росії. Чи через те, що по містах росії гудуть тривожні сирени. Або через те, що над містами росії летять БПЛА, снаряди та палають склади боєприпасів.
Мені цікаво спостерігати за російським прикордонням: Ростовська область. Мені легко аналізувати там події, бо я знаю цей край, я ж жила на кордоні саме з Ростовщиною. Я знаю менталітет тамтешніх жителів, їх звички, їх уподобання, їх суржик, де лунають українські слова.
Ростовщина стала воротами війни. Саме звідти почався захід окупантів на Луганщину. Тепер війна повертається тими ж стежками, якими заходила. Ростовська область, як й інші райони прикордоння, отримує так звані «бумеранги». Це й зростання криміналу, й велика кількість злочинів, які здійснюють російські військові, й, звісно, це велика кількість 200-тих.
Кладовища зростають по усій росії. Й чим їх більше, тим більше питань у росіян. Ні це не зупинить потоки контрактників та добровольців. Росіяни ще сподіваються «на Берлин» та щось намородерити. Війна, це засіб поправити свої фінанси, як для російських жінок через загибель своїх чоловіків, так й чоловіків, які отримують дуже високі виплати. Так званого патріотизму чи поклику душі вже давно там немає – тільки гроші. Грошова стимуляція на росії найкращий мотиватор та мобілізатор.
Кремлю можна не турбуватися щодо мобілізації росіян, грошове забезпечення манить усіх, хто має проблеми з грошима чи самооцінкою.
Заповненість кладовища «Ростовське» у М’ясниківському районі Ростова до середини жовтня 2024 досягла 98%. Ось це й є гарна новина. Цвинтар відкрили у 2019 році на ділянці 40 гектарів, його місткість оцінювалась у 30 тисяч могил. На даний момент воно є єдиним дозволеним для поховання місцем. За умови використання резервних зон залишилося близько 3500 місць для поховань, а це теж гарна новина, це місячний «приріст» могил на цьому кладовищі. Будівництво другої черги не почалося, через брак коштів, на це треба 2,175 млрд рублів. Вартість виконання будівельно-монтажних робіт на першому етапі становила 1,53 млрд. рублів. На ці кошти планується облаштувати вхідну зону та ритуальну територію, розраховану на 79,5 тисячі поховань, а також провести роботи з влаштування інженерних мереж. Другий етап включає будівництво будівлі крематорію та колумбарних стін на 11,2 тисячі осередків вартістю 644 мільйони рублів.
Поки у світі будують заводи, закладають парки, зводять будинки та розважальні центри, поки світ розвивається, росія будує кладовища. Ні, звісно усюди люди вмирають. Й кремація досить сучасний й майже екологічний засіб зберегти землю. Але з урахуванням вже 10 річного балансу «смерть-народження», який давно переважив терези на користь смерті, росіянам варто замислитися, що такого у стратегії путіна, що росіяни просто вимирають, хто від хвороб, хто від наркотиків та алкоголю, хто на війни, хто від суїциду, хто в ДТП.
На росії вже важко казати «потерь нет», бо вони дуже видимі, зростають алеями на кладовищах. Це пам’ятники дурості та безвідповідальності росіян, це пам’ятник знищення росії стратегією путіна.
Чи постануть перед росіянами колись ці питання? Думаю, що так. Люди схильні шукати винного навколо себе, бо ж самі ніколи не відчувають провини. Ви думаєте ті, хто писав доноси та розстрілював й розкуркулював почували себе винними? Ні! Ніколи! Бо винними були – сталін, ленін, політика партії, такі часи, бо так було треба…
Коли прийде час путіну йти, росіяни теж скажуть «такі були часи, ми не винні, культ особистості, політика партії». Й ніколи не будуть почувати себе винними. Ні через загибель своїх рідних, а тим паче через загибель українців. Спочатку вони будуть сумно звинувачувати путіна, рвати на собі волосся «как же так», а потім напишуть з нього ікони та будуть ностальгувати «от при путине жили». Це вже звичка.
Але, от зараз росіянам би починати ставити інші питання: а чи доживуть вони до того, як путіну йти. З урахуванням розмаху смертності, критичного зниження народжуваності та повернення війни на території росії, доживуть до цього часу не усі. Стратегія путіна по знищенню росії виходить пряму, й фініш вже манить росіян фінальною стрічкою цвинтарю.
Щодо того, що на будівництво цвинтаря на росії відсутні кошти, порада, безкоштовна: плюньте на оті колумбарії, крематорії, це ж для Європи, це щось цивілізаційне, що вам не підходить, то ховайте стоячи, або просто кладіть штабелями у полі.
