Перейшли на зимовий час.
Природа не оцінила. Зазирнула в Бабине літо. Сонце щедро світить, але не зігріває. Лист зухвало зеленіє, але тремтить, потріскуючи під сушеними шатами перед наступом невблаганного, як агресія московитів, холоду. Зовсім недалеко.
Десь біля горизонту вишневі, яблуневі садочки в зелено-жовто-червоному ластовинні, а там, ближче до небокраю, кленові, дубові й берегові діброви вже пломеніють жовто-помаранчевими багрянцями.
В течіях високих вітрів, з півночі на південь, за журавлиними й гусячими клинами, летять, плануючи до землі або закручуючись, поривами у стрімкій вертикалі, кольорові серпантини постарілого і пожовклого листа. Сонце ще всміхається, але час висипає із пісочного годинника останнє.
Дійсність вмирає, перероджується, засинає. Минуле без сліз йде в небуття. Майбутнього ще немає. Воно лише в знаках. Промерзлих ранкових туманах, сирості землі. Вже не походиш по росяній траві й не вдихнеш на повні груди просякнуте вологою і холодом повітря.
Заблудла, замерзла, гостра, як ніж, важка павутина, несподіванкою, здається прорізає щоку. Боляче вдаряючи себе долонею, гониш від себе геть важку примару.
Очі рухаються за поодинокими листочками, які, кружляючи, зависаючи поза законами гравітації, рухаючись раптом різко в сторону і підстрибуючи вверх, все одно летять на землю.
Всі повертаються туди.
Нове тепле сонце, коли повернеться із далекого вирію, пробудить життя навколо нас. Але воно безсиле повернути десятки тисяч вбитих, закатованих українців, повернути їм втрачених рідних, дати можливість виростити, викохати вбитих російськими «шахедами» дітей, викрадених, щоб зробити їх яничарами.
У цій війні немає колообігу, відновлення у межах гармонії природного циклу. Вона, як і ідеологія та ціль нацизму, переслідує єдину, без компромісів і переговорів, мету знищення цілого народу і припинення існування його держави.
Нелюдська мета. Можна скільки завгодно посилатись на повторення людської історії. На вбивства і знищення безслідно цілих народів і народностей, їх соціальних організацій. Починаючи від вбивства Авеля Каїном, драматичних сцен Старого Завіту та безкінечних історій формування сучасного світу. Вони були трагедіями й двигунами для усіх відомих людських цивілізацій.
Починаючи з 3600 року до нашої ери, у світі сталося 14600 воєн, в результаті яких загинуло понад 3 млрд осіб. І вся людська історія знала лише 292 роки без війни. Лише три істоти серед усіх двох воюють між собою: мурахи, шимпанзе і люди. Хоч ген чи гормон війни у них не знайдений.
Невідомо, чи досліджували в цьому напрямку крок Адольфа Гітлера. Але цілком можливо вивчити цей феномен у Путіна. Нинішня війна – битва приречених. В будь-який момент в силу навіть малоймовірних причин, в ній може бути застосована ядерна зброя.
Тепер вона покінчить не з окремою, а всією людською цивілізацією. Цивілізацією планети Земля. Ядерну зброю неможливо контролювати, якщо не зупинити війну. До моменту, коли її застосування виявиться несподіваним рішенням. Президента Путіна, лідера Ина, верховного Аятоли у відповідь Ізраїлю. Жодних законів, правил, моральних імперативів і навіть інстинкту самозбереження.
