В коменти регулярно приповзають ухилянти. У сенсі – ті що в агресивній формі заявляють що Україну захищати не потрібно, бо і влада в нас не та, і економіка – не Швейцарія, і взагалі не для війни мама квіточку ростила. Їхня писанина мене вже давно не злить – смішить, хіба що. Читати їх буває вельми цікаво. Бо там уже цілі ідеології створюють.
Я вже дізнався, що захищати певну країну не обов’язково, бо взагалі не територія має значення, а нація – якщо вона розселиться по іншій території, то збережеться і розквітне. Ну… я ж і бачу, як онуки емігрантів з України уже вважають себе не українцями а американцями, англійцями, французами тощо. Ще я бачу як ізраїльтяни десятиріччями боронять як раз таки певну територію, бо не сподобалося євреям сторіччями жити на чужих територіях серед юдофобії та Голокосту.
Я дізнаюся, що захищати свою країну не можна бо вони не герої і тому їм можна. Я читаю про тези «воювати за Україну до останнього українця»… Ладно я розумію коли це пишуть кремлівські боти. А коли пишуть особи, яких ти знаєш особисто…
Так от до чого я це пишу. Я вважаю що ухилянтам не треба зупинятися на досягнутому. Треба їм створювати своє власне, неповторне ухилянтське мистецтво, аби своє ухилянство виславляти.
Наприклад. Доба гетьмана Сагайдачного. Петро вирушає на Січ аби здобути волю та козацьку славу, Марічка плаче за ним, а поруч Панько нікуди не потикається, тихенько собі герує, працює панщину, двічі його хату палять татари і раз – п’яні щляхтичі, проте коли Петро повертається весь у шрамах, в кармазиновому жупані та на баському коні – то бачить Панька одруженого з Марічкою що мешкають у свіженькій Паньковій хаті. Хіба не гарно?
Або доба Перших Визвольних змагань. В той час як Микола йде в складі студентського куреня під Крути, звідти в Запорізький корпус і проходить всі кола пекла визвольної війни, Оверко лишається в Києві, тихо підковує коней гайдамакам, потім підковує коней червоним, потім гетьманцям, потім знову червоним, білим, петлюрівцям, знову червоним. І в підсумку Микола опиняється без копійки на еміграції, а Оверко стає «трудовим народом» і «гегемоном». Класно?
Або ще сюжет. Кінець 30-х. Західні області України. Богдан збурений репресіями червоних, бере участь у підпільній організації і доєднується до УПА. А в той самий час Кирило, що ремонтував годинники для поляків, тепер ремонтує годинники для комісарів, потім – для німців. З німцями він тікає на Захід, де переїздить до Америки, продовжує ремонтувати годинники, і пишається тим що діти вже говорять «по-англійському» а не по їхньому. І посміюється з Богдана, який у той час виживає в ГУЛАГу. Годиться?
«Шкіра понад усе!» «Бабло перемагає зло» «Хто везе – того поганяють». Хіба не чудові гасла? Я прямо уявляю собі обговорення фільмів та книжок на перелічені теми, де проголошують «Ухилянт – звучить гордо!» «Вільні люди – дезертирують». Ну й подібне. Уявляєте?
Я – ні. Я переконаний, такі «твори» не матимуть жодного комерційного успіху – хіба що серед самих ухилянтів, але вони люблять халяву і купувати щось не люблять.
Європа і особливо США всі ці проблеми пройшли набагато раніше за нас. У них теж все це було – дезертири, ухилянти тощо. Але книжки пишуть і фільми знімають не про них. Книжки пишуть і фільми знімають про тих хто захищав, виборював свободу та будував бізнес попри невдачі. Бо сучасний Захід створений саме такими людьми. Не ухилянтами.
Я вже писав. Ми переживемо ще багато скрут. З України виїдуть дуже багато людей. Але точно не уїдуть всі, чимало українців залишаться. Я залишуся. Якщо доведеться знову крутити гайки а писати вечорами – хай буде так – я зараз так пишу.
Залишаться ті кому Україна потрібна. І серед цих людей буде дуже класно жити. Щось мені підказує що книжки писати і фільми знімати будуть про нас – тих хто захищає. А з ухилянтів будуть лише глузувати. Зневажати їх.
Фото з п’єси «Тюбик» - про людину яка боїться іти до війська. Але тим не менш…
