Це фото - з радянських часів. Тут все дихає тією епохою. Бачите в що одягнена дівчинка? Куце, немов броньоване пальто, яке дозволяє трохи повернутися, але гратися, вільно рухатися і дихати - ні. На ногах такі само валянки кунепробивні вище коліна, куплені явно "на виріст". У чоловіка одяг та взуття не кращі. Одразу видно, що родина не надто, м`яко кажучи, заможна. Тоді в СРСР відсотків 80 таких було. Можливо, перед вами типовий радянській інженер з зарплатою у 120 рублів. Або лікар. Але...
Але головне не це. Зверніть увагу куді і як дівчинка дивиться. Апельсини. В "авосьці". Знаєте, чому ця сітка так називалася? Чоловікові пощастило: вистоявши довжелезну чергу - он вона на задньому плані, він купив пару кілограмів не надто якісних (якісні йшли в США та Західну Європу) алжирських апельсинів. Два кіло, бо тоді як правило, "давали" по кілограму "в одні руки". Тому в черги часто дітей з собою брали - щоб більше можна було купити.
Апельсини та мандарини в Радянському Союзі можна було знайти (якщо знати де і коли шукати) лише перед Новим роком. Тоді казали - "дістати". То був неймовірний дефіцт, якого у провінціальних містечках та селищах не бчили ніколи. Ні на які свята.
А такі штуки, як помело, фейхоа, ківі, авокадо, манго навіть пересічні москвичі бачили лише в телевізорі, у програмі Юрія Сенкевича "Клуб кіноподорожей". Це зараз їх можна придбати у будь-якому супермаркеті будь-якого районного центру, а тоді вони були доступні лише великим партійним цабе. І то переважно на річницю "Великої Жовтневої соціалістичної революції", котра, як переконувала радянська пропаганда, принесла трудовому люду щастя.
І піди - посперечайся, що це не так. Адже не в апельсинах і кокосах щастя. І не в одязі та взутті. І не в зарплатні. І навіть не в гарному житлі та добротній медицині. А в тому, що в СРСР не було капіталізму. Не було експлуатації людини людиною. В СРСР людей експлуатувала лише держава. А то вже - як полюбляє дехто казати "ета другоє".
Ехххх... Апельсини... Яку державу втратили...
Павло Бондаренко
