Іноді у мене складається враження що ми живемо в різних світах.
Навіть ракетні обстріли на Різдво не здатні пробудити більшість людей з якими ми співіснуємо на одній території.
А ще час від часу мені здається що я чую втомлений стогін збоку лінії бойового зіткнення, який як останній видох виходить з легень поки що живих людей.
Можливо хтось скаже що занадто депресивно, але то просто інша реальність, не переймайтеся.
Дивлюсь новини і у мене враження що я звалився у венигрет рандомних подій, які існують самі по собі, а війна десь за лаштунками тієї тарілки.
Трамп; Куницький; Різдвяні свята; будуть вибори чи не буде; ракети над Румунією; поляки із засудженням червоно-чорного прапору; когось запхали в бусік; знайшли тіло в Тисі, за первинними ознаками це була особь чоловічого полу….
І далі і далі…
Каледоскоп подій зміщаючий актуальність та приоритети.
Заброньовані пристосуванці та налякані яйценосці що переховуються від можливості чи не вперше відчути себе чоловіком.
Рішали та їх оточення, що впевнені в своїй користі будь-якій владі.
Якщо загал не дотичний до війни не почує того стогіна що чутно тут, я думаю і їх стогін не буде почутий коли комісарський чобіт наступить на їхні шиї.
Більшість з нас того вже звісно не побачить, але десь всередині тішить, що ті хто виживе зможуть зауважити-а ми казали.
Хоча, кому від того буде легше?
Але то буде цікаве шоу що за рейтингами може перевищити електоральні перегони в Штатах.
Пишучи цей текст, я думаю про тих, хто загинув на цій війні.
Тільки в моєму оточені цих людей занадто багато.
І чим далі, тим менше я вірю в єдність нашої нації як зараз так і в майбутньому.
Майже три роки тотального знищення найкращих синів та доньок нашої країни, не призвели до формування єдиного обʼєднуючого фактора на території, що дісталась нам у спадок від покалічених радянським союзом громадян які так і не змогли знайти в собі ту українську ідентичність.
Три роки, що тривають століттями в різних фазах.
А ті в кого вона була, або відкрилася на поточний момент в критичній меншості.
Чи стане наступний рік переломним і тим який створить ту національну ідею?
Я не знаю….
Але на Різдво так хочеться вірити в дива.
