"Затяжна війна – завжди з невідомими наслідками" - Степан Гавриш

"Затяжна війна – завжди з невідомими наслідками" - Степан Гавриш

Але одним очевидним – вона ніколи не приведе до воєнної перемоги навіть застряглого сильного противника, якщо слабша, але вміла жертва не зламається і не капітулює.

Жах, про який говорив Путін, може бути когнітивним проявом його страху якраз знесилення, виснаження Російської імперії в цілому. Реально вона втратила легітимність. Спроба Трампа повернути їй її, є припустимою помилкою, яка протилежна його задуму зробити «Америку знову великою».

В Росії знищена відносно сучасна і боєздатна армія, яка повністю неадекватна більш високим ракетним авіаційним і ядерним технологіям, яким володіє Москва. Тобто. Якщо Росія захоче нанести ядерний удар і продовжити воєнну ескалацію, то вона цього зробити не зможе. Взагалі.

Підготовлених професіональних воєнних підрозділів на рівні бригад, дивізій і армій, які б могли діяти інтегровано з використанням МБР в неядерному і ядерному оснащенні, фізично немає. На їх підготовку потрібно не менше 5 і до 10 років. Отже, Путін немає шансів вдатись до ядерної зброї. Окрім соціопатичного приступу у стані якоїсь гарячки чи відчаю.

Загроза ядерного зіткнення і можливості Третьої світової війни через нанесення ударів крилатими ракетами, наприклад, по території Росії є стратегією президента Байдена для прикриття своєї нерішучості й відсутності внутрішнього виклику воєначальника.

Як і Трамп, Путін, коли світ все більше занурюється в епоху воєн нового покоління, мав би діяти спочатку як верховний головнокомандувач, а потім – як політик, який бореться лише за електоральні перспективи.

Припустимо, що Трамп примусить європейців і Зеленського погодитись на перемирʼя з Росією та прямі переговори з Путіним.

Той може на це піти, але постійно буде вимагати легітимності українського президента для підписання не політичних, тимчасових, угод, а більш широкого мирного договору у майбутньому. Створюючи умови для виборів України як стратегічну можливість привести до влади «російську консерву».

Банку з Бойком відкрили чомусь передчасно. Якщо Єрмак з Зеленським не наважиться на такий варіант, то Путін готовий підписувати будь-які документи з Верховною Радою.

Проблема припинення вогню – найпростіша. Два президенти приймають рішення і дають відповідні команди й фронт завмирає.

Інша – складніша. Фронтова лінія, тобто розмежувальна, нелінійна, із глибокими розривами через українську оборону.

Сторони підписують своєрідну делімітаційну мапу про взаємний обмін територіальними розривами, вирівнюючи комісійно, за участю очевидно спостерігачів, демаркаційну смугу. Це можна зробити за кілька днів або не зробити ніколи.

В другому варіанті розмежувальна лінія залишається на лінії припинення вогню. Як факт реальності. На ній наполягає Кремль. Вона зручна для нього, бо створює можливості поповнити резерви, підтягнути техніку, нанести удар в спину одночасно з серією вогневих вражень ЗСУ. Зірвати перемирʼя, але отримати суттєву воєнну і психологічну перспективу.

В третьому варіанті є лише добра воля Путіна – задля перемирʼя і майбутньої мирної капітуляції України він відступає до точок вирівнювання фронту по лінії, яка буде створена на основі підготовлених фортифікаційних рубежів із замінованими підходами.

Очевидно, що будь-які мирні переговори, припинення вогню перемирʼя для підготовки мирних кроків мають обовʼязково контролювати незалежні контрибутори, які отримали мандати від обох сторін. Плюс – гарантії США та Китаю. Як мінімум.

Якщо Путін, врешті, погодиться на присутність європейських миротворців, то він буде неминуче вимагати включити в нього північних корейців, білорусів, може й Талібан, разом з кубинцями. І це лише початок довгого списку проблем, які обговорювати безглуздо.