Згадалися слова одного з героїв Оскара Вайлда:
"Я глибоко співчуваю англійським демократам, які обурюються так званими "пороками вищих класів". Люди нижчого класу інстинктивно розуміють, що пияцтво, глупство і аморальність мають бути їхніми, нижчого класу, привілеями, і, якщо хтось з еліти страждає цими пороками, він тим самим наче узурпує їх у вас".
У наших умовах це означає: ухилянство, СЗЧ, дизертирство можна пробачити «простому народові”. А от еліті за ці пороки нема пробачення!
Бо єдиним виправданням їхнього безсовісного багатства і їхнього зверхнього становища, на думку народу, може слугувати хіба що шляхетність, героїзм і самопожертва на війні.
Але хто сказав, що політична й фінансова еліта України обов'язково повинна мати набір чеснот ширший, ніж у пересічного українця?
Десь це прописано? Чи то «простий народ» позичив еліти гроші і попрохав її зайняти високе становище в державі, а тепер вимагає від неї святості Христа?
Хіба місце в еліті не здобувається в жорстокій конкурентній боротьбі?
Хіба процес накопичення первинного капіталу не пов'язаний з ризиком для тих, хто цей капітал віджимав, відкупався від поліції і захищав від бандитів?
Хіба успішне зростання одних не супроводжувалося банкрутством інших?
Хіба не свої, важко здобуті гроші еліта вкладає в політичну кар'єру, йдучи по головах, а буває, й по сльозах інших?
З якого дива ми вважаємо, що вищий клас має володіти усіма тими якостями, якими не володіє їхній народ?
Шляхетність, самопожертва і альтруїзм аристократії - це міф
Аристократи старовини проявляли себе справжніми воїнами, але не тому, що були такими вже патріотами.
Виявляти хоробрість у захисті інтересів свого сюзерена їх змушувало ленне право
Воно ж зобов'язувало великого феодала розраховуватися із своїми вассалами за героїчну службу земельними володіннями власного дому, маєтками і привілеями (звільненням від податків, пробаченням чи пом'якшенням покарань за тяжкі кримінальні злочини).
Причому і земельні володіння, і привілеї надавалися на віки-вічні усьому роду чи клану цього аристократа, поки в ньому народжуються хлопчики, які здатні взяти в руки зброю.
Ухиляння від службі, боягузство і дизертирство завершувалися не лише ганьбою і покаранням для самого аристократа, а й позбавленням всього роду, всіх майбутніх нащадків права на надані сюзереном володіння і привілеї, а отже зводили до нуля можливість такому роду вижити.
Тож, умираючи на полі бою з вигуком:"Хай живе король!", кожен лицар, кожен боярин, шляхтич, дворянин знав, цим він зберігає і продовжує в часі благополуччя своїх нащадків.
А це — вагома причина ризикувати життям на війні.
Недавно, читаючи дослідження про привілеї аристократії в ВКЛ, дізнався, що довічне ленне право на земельні володіння на українських теренах з рук Ягеллонів, отримували не тільки литовці чи поляки, а й чимало іноземців, які й мови-то не те, що руської, але й князівської - литвинської не знали, і аж ніяк не були патріотами чужої для них Русі.
Але виявляли справжню хоробрість на полі бою, бо воно того було варте.
А тепер візьмемо когось із нашої еліти.
Якщо, наприклад, один відомий політик першої величини (підставте будь-яке прізвище з числа шанованого українського панства) відправить на війну обох своїх дорослих синів, що нині живуть за кордоном, і вони на тій війні загинуть, то хто, питається, подбає про сімейний капітал після смерті очільника роду?
Хто подбає про благополуччя його онуків і правнуків?
Народ, як суверен Української держави? Та народ розграбує залишене без очільника клану майно за лічені місяці. Ще й скаже, що не всім перепало...
Якщо ми хочемо, щоб еліта воювала, а простий народ вдячно чекав на перемогу, то відновімо оте кляте ленне право!
Розділімо землю українську на володіння між представниками правлячого класу, віддавши її на віки-вічні.
Унеможливімо її націоналізацію чи будь-яке інше відчуження.
Звільнімо еліту, і всіх нащадків до сьомого покоління від податків і покарань за кримінальні злочини.
Пропишімо в законах переважне родове право на зайняття державних і політичних посад.
Отоді й матимемо справжню українську аристократичну еліту.
* * *
У своїх спогадах Агата Крісті розповідає, що в Першу світову війну англійська аристократія свідомо не вживала м'яса, бо все мало йти на харчування британських солдатів у окопах. Прислуга натомість мала змогу харчуватися біфштексами. У Другу світову цього вже не було.
* * *
У когось з істориків прочитав, що історично тільки два соціальні стани мали мотив воювати: землероби і землевласники, бо захищали свою землю. Ремісники, купці, люди вільних професій, буржуа і пролетаріат їхали від війни подалі.
* * *
