Пару днів тому на росії був день так званого прориву так званої блокади Ленінграду, під час якої кожний партійний співробітник жрав в п'ять разів більше, ніж "простий" містянин. Для партійної еліти, якої там було кількасот тисяч, було вп'ятеро більше їжі, був шоколад та фрукти, для них пекли "ромові баби", в той час як вулиці були всіяні трупами тих, хто харчувався за звичайним пайком, або ж не мав його.
Місто, за начебто блокаду якого Нюрнберзький трибунал німців виправдав (знайшла таку інформацію). Де по Ладозькому озеру, вкритому льодом, возили їжу та підносили це як героїзм на потребу потерпаючим від голоду містянам, красивий в чисельних російських фільмах. І в жодному з них не показано, що кожний п'ятий-сьомий приблизно, хто був залучений до чиновницької роботи, мав їжі вдосталь.
Угорці ще не сказали свою важливу думку про те, нащо було утримувати той Ленінград, якщо можна було просто здатися? Україні ж радять?
В архівних документах немає жодного факту голодної смерті представників влади Ленінграду. Літаками возили собі вино та молодих баранців.
Елітна крамниця на Невському проспекті, за свідченнями працівниці Ніни Спірової, у ті самі голодні часи мала в асортименті виноград, яблука, ковбаси та шоколад. Прилавки для чекістів, партійців та інших чиновників були завалені смаколиками. З'являлися навіть просрочені тістечка, від яких відмовлялася ця "еліта".
"Керівництво міста так розподілило продукти, що та частина, яка була на спецпостачанні, отримувала у п'ять із лишком разів більше продуктів, ніж утриманці, діти та оборонці." (Російський історик Євгеній Балашов, з сайту "Останній Бастіон")
Росія не змінилася з того часу. Місто-склад намародерених з України музейних екпонатів так само, звично для всієї росії, було поділене на привілейовані верстви населення й бідноту, чиє життя коштувало нуль, - як і сьогодні. Бачу сьогодні з Курська якісь мітинги потерпілих, в тому числі з Суджі, що ми, кажуть, бомжі - а влада їм ні, не бомжі, ви ж маєте прописку, ото й мовчіть.
І ті люди з України, які до нападу росіян на нас, або ж вже під час нього, поїхали до своєї омріяної "стабільної" росії - я сподіваюсь, ніколи до нас не повернуться. Бо свині завжди шукають своє корито.
Щастя вам з вашою стабільністю, вашою версією історії та вашими комплексами.
