Як Київ русскіє брали чи «Яка різниця під ким бути?»
«Українці воюють даремно, вони все одно програють!»
Ці фрази не просто пропагандистські кліше. Це програмна заява російської імперської думки, яку століттями впроваджують у свідомість тих, хто не хоче знати історію чи боїться визнати правду.
Але якщо ви хоч раз чули такі слова, згадайте цей епізод:
Як русскіє звільняли Київ у 1918-1919 роках.
Вільям С. Булліт, перший посол США в СРСР, у своїх мемуарах наводить розмову з маршалами Ворошиловим та Будьонним. Вони не соромилися розповідати про «подвиги» радянської армії у захопленому Києві під час громадянської війни:
«У збудженому стані під впливом горілки радянські маршали Ворошилов та Будьонний на державній вечері хвалилися захопленням Києва під час громадянської війни.
Ворошилов розповів послам, що у місті знаходилося 11 000 царських офіцерів з їхніми дружинами та дітьми, тоді як у комуністів було лише близько 2 000 осіб.
«Ми ніколи не змогли б взяти місто. Тому ми використали пропаганду.»
Під приводом обіцянки безпечного проходу два маршали переконали офіцерів супротивника скласти зброю.
Зрада.
Це слово має стати синонімом русского міру. Ті, хто вірив у гуманність і дотримання військової честі, були обдурені. Але що зробили «визволителі» далі?
«А потім? Все просто, – сказав Ворошилов, – ми розстріляли чоловіків та їхніх маленьких дітей, а жінок та дівчат замкнули у будинках для наших солдатів.»
•
Цей уривок взято з книги «Freedom and Domination: A Historical Critique of Civilization» німецького соціолога та економіста Олександра Рюстова (Alexander Rüstow)
•
Запам'ятайте: вони не воюють із арміями. Вони воюють із жінками та дітьми. Вони вбивають зрадою. Вони називають це «визволенням».
Русскій мір – це смерть, брехня та розлюднення
Вони брехали в 1918-1919 - коли обіцяли безпечний вихід і влаштували різанину.
Вони брехали у 1933-му — коли морили голодом мільйони українців, а потім забороняли навіть говорити про Голодомор.
Вони брехали у 1945-му — коли за «визволення» Східної Європи заплатили мільйонами зґвалтованих жінок.
Вони брехали у 2014-му — коли клялися, що «іхтамнєт» в Криму і на Донбасі.
Вони брехали у 2022-му — коли казали, що «звільняють» Бучу, а насправді влаштовували масові страти, тортури та вбивства.
Брехня - це не помилка русского міру.
Це його фундамент.
Чому ж Україна воює?
Не за абстрактні ідеали, не тому, що «Захід наказав» і не заради ненависті.
Ми воюємо, бо знаємо, що буде, якщо перестанемо чинити опір.
Ми воюємо, бо кожен метр української землі просякнутий кров'ю тих, хто боровся до нас.
Ми воюємо, бо хочемо, щоб наші діти знали слово «свобода» не за підручниками історії, а за власним життям.
І скільки б вони не намагалися нас зламати, в кінці залишиться тільки один незмінний факт:
Ми все одно будемо.
