Математичне моделювання результатів не дасть. Домовитись з ним неможливо. Але можна прийняти його пропозицію. Це і є мистецтво угоди.
Не залишити противнику ніяких шансів. В Москву і Київ він послав своїх найближчих, найдовірливіших лейтенантів, Стіва Віткоффа, який забезпечив «мирову» Ізраїлю з ХАМАСом і міністра фінансів Скотта Бессента.
Під виглядом повернення засудженого вчителя Марка Фогеля з російської тюрми, перший 3,5 години тет-а-тет гомонів з Путіним. «Подружився… розвиває дружбу, відносини».
Другий привіз Зеленському драфт цивільної угоди за нью-йоркським правом на доступ до основних копалин України в розмірі 500 млрд доларів, з яких 50% Київ буде виплачувати США.
Без жодних зобовʼязань з їх сторони. І як з країнами Африки, де США видобувають алмази, уран, критичні мінерали, але кількість воєн і воєнних конфліктів там тільки зростає. Зеленський відмовив Трампу і допустив витік інформації про зміст його пропозиції.
The Telegraph отримало доступ до тексту і виявило, що умови договору відповідають репарації, які накладаються на державу агресора, що зазнала поразки в війні. Предметом угоди є «не лише рідкісноземельні матеріали, але й інші мінеральні ресурси, ресурси нафти і газу, порти, інша інфраструктура (за домовленістю)… вони означають безстрокову колонізацію України США. Це передбачає тягар відшкодування, якого неможливе досягти».
І хоч сам Зеленський запропонував цю ідею Трампу у своєму «Плані перемоги», він «не очікував, що зіткнеться з умовами, гіршими, ніж фінансові санкції, накладені на Німеччину і Японію після їх поразки у війні 1945 року, і гіршими, ніж репарації, накладені на Німеччину за підсумками після Першої світової війни».
Важко сказати, це була прямолінійна провокація, аби звинуватити Зеленського і Україну у відмові у співпраці із Трампом і припинити їй всіляку допомогу, чи це інстинкт гангстера, хижака, який готовий вбивати будь-яку слабку і легкодоступну жертву.
Зеленського не взяли в Ер-Ріяд. Трамп продовжує стверджувати, що він і не потрібен. З Путіним домовились, якщо читати між рядками. Компліментарне інтервʼю Стівена Віткоффа. Його любов до Путіна можна лише порівняти з любовʼю до Трампа.
Вочевидь, Путін готовий віддати Трампу все, що той побажає. Знову ж таки, в обмін на Україну і Європу. Америка має якщо і не піти із ЄС, то зменшити свою силу до рівня спостерігача.
Європейські лідери в паніці купують квитки у Вашингтон. Невідомо, як і чим будуть платити Трампу, який вже ввів проти них 25% податки на імпорт сталі, алюмінію і автомобілів.
Лавров після повернення в Москву дав зрозуміти, що Трамп готовий зрадити, а міністр оборони Білоусов на врученні нагород вбивцям українців наголосив, що «для Росії наступив вирішальний момент в протистоянні з колективним Заходом». І той же Лавров терміново відбув до Тегерану зміцнювати Вісь, продавши йому перед тим партію із 24 Су-34 на 5 млрд доларів.
Давид знову взяв у руки камінь. Тепер він цілиться у Трампа, який ще не став Голіафом.
Axios описує про шалену роботу чиновників Вашингтона і Києва над новим текстом угоди.
Майк Волц на конференції консерваторів переконував, що вона ось-ось буде підписана. «І це добре для України, що може буде краще, ніж економічне партнерство з США?».
Якщо Зеленський не підпише – відключать «Старлінки». Трамп знову включив шантаж і маніпуляції: «Зеленський не дуже важливий для участі у переговорах, бо він до цього часу вів погано всі переговори, говорив неправильні речі, на них напав хтось, хто набагато більший і сильніший… але ж можна було так легко відмовити від цього».
Скоріше, схоже на магічні тужіння над жабою, яка вариться в окропі, аніж можливість скористатися принципом простоти Бритвою Оккама: «Все слід спрощувати доти, поки це можливо, але не більше того».
У Трампа немає жодного успіху, яким він може звітувати навіть перед бандерлогами. Путін неприховано вимагає від нього капітуляції і не збирається відступати.
Скоро це стане викликом для американського президента, бо українська тема стала чи не основною течією внутрішньої політики США.
І хоч він заборонив в заяві G-7 до третьої річниці вторгнення Росії називати її агресором, а війну війною, як і подає вихолощену альтернативну 40 союзникам України резолюцію Генасамблеї ООН, він змушений визнати, що таки Росія напала на Україну. Безпричинно.
Ба більше. Виявляється, що Трамп поміняв калькулятор, і тепер допомога США складає 67 млрд доларів на оборону і ще 31,5 млрд для бюджетної підтримки. Це мало налаштувати Зеленського підписати угоду із США без окулярів.
Видання Sky News, за інсайдом біля президента, написало, що той не готовий до підпису. «Сьогодні проекти не відображають партнерства в угоді і містять лише односторонні зобовʼязання з боку України». Зеленський таки не підписав угоду, але «сторони працюють».
Твердість і непохитність Володимира Олександровича різко наростила йому рейтинг у віртуальній боротьбі із основним конкурентом генералом Залужним.
З одного боку, Україна не може залишити Америку. Ніяк. Ціна союзу з нею може перевищувати все інше. Трамп почав нову гру з Росією і веде її на своїх умовах. Він точно не приймає ультиматумів і не залежить від жодних правил, зобов’язань. Тим більше, від моральних імперативів.
З другого боку, у нього немає шансів підписати мирний договір з Росією для України. Без України. У своїй ризикованій грі Зеленський враховує особистість Трампа і розуміє, що без українського президента неможливо почати навіть зрадницьке миротворення.
Як не дивно, поки президент України не сів за стіл переговорів з Путіним, який призначив Трамп, він зберігає більшу частину контролю над ситуацією. Очевидно, вважаючи, що американці не зможуть перейти прямо і одночасно на сторону Росії, різко заманити всю воєнну допомогу і навіть контакти.
Хоча би тому, що включиться ефект бумеранга. Удар по Україні може повернутися до Трампа важкою внутрішньою кризою, яка поволі вже набирає обертів. Вдатися до повторення історії Трумена-Ейзенхауера з Корейською війною і підписати угоду з Росією по якійсь умовній «українській 38 паралелі» неможливо. Хоча би тому, що це принципово різні історії, екзистенційний характер війни для українців, коли під загрозою існування стає цілий і великий європейський народ зі своєю державою.
Перед тим, як спробувати спроектувати розвиток майбутніх подій, потрібно зробити кілька принципових висновків. Назвемо їх фундаментальними.
Перший. Україна втратила найважливішого і надійного союзника – США. Не назавжди. Але на занадто довгий період, щоб розраховувати на їх силу для зламу сили Росії.
Головне – утриматись від емоційної помилки продовжувати антиамериканську істерію і відмовитись від політтехнології, на цьому тлі, гуртування українських виборців навколо президента, який знову стає сильним і єдиним захисником.
Другий. Європа знаходиться із 1945 року під воєнною, економічною, політичною парасолею США. Її суб'єктність неповна та крихка. Брюссель не володіє реальною владою, управляє хиткими консенсусами. Його можливості навіть прописаних політичних і економічних функцій цілком залежить від національних урядів, які входять в опозицію до нього.
Тому, навіть активні з цілепокладанням політики з приходом в управління ЄС стають вкрай обережними, нерішучими, оглядаючись на позицію не лише сильних, але й слабких (Орбана і Фіцо). І ще більше на Вашингтон.
Воєнна політика відсутня. Вона передана в штаб-квартиру НАТО, яке повністю, без залишку, керується США. Останні не зацікавлені в його самостійності, окремому стратегічному плануванню і створенню реально незалежної воєнної організації, здатної до дій в умовах воєнних викликів, навіть якщо один або кілька членів альянсу будуть проти.
Третій. Лідером Європи не може бути навіть надзвичайно харизматичний національний лідер, якою була нещодавно подруга Путіна Меркель, а главі ЄК, президенту ЄС, не стає мандату і делегованих функцій.
За наявності абсолютно всіх необхідних інструментів для цього: купи колегіальних органів, спеціалізованих високопоставлених чиновників і навіть власного парламенту. Із окремим судом у Гаазі. Останній Брюссель навіть не намагався захистити від диктаторських і зловмисних санкцій Трампа.
Четвертий. Україна і так була на ковадлі Росії і Вісі зла, яких активно підтримував Китай. Проте, вражаюча підтримка 50 союзників на чолі з США епохи Байдена дозволяла їй витримати не лише удари, але й ефективно виснажувати Росію і її армію.
Рано чи пізно, в горизонті 2026 року, Росія могла б опинитися в ситуації, коли її економіка й привʼязана до неї крихка соціальна стабільність, політична система із великої кількості нестабільних внутрішніх взаємопоборних субʼєктів могли розпочати стрімке входження у неконтрольовану галопуючу кризу.
Є також межа для Росії з високим больовим порогом, вона інша, коли кількість втрат від війни населення несподівано та різко змінює позицію суспільства: від підтримки війни в 67% до такої ж кардинальної її зупинки. Це створює ефект для напіврозпаду.
Можливо цього боявся честолюбний радник Салліван, який переконував Байдена зберегти управління Росією з Кремля. Тобто, Путіна. Ця помилка подарувала Америці вчетверте президентом паралізованого Рузвельта, який практично був вже в дорозі до смерті.
Путін в телефоні Трампу і Лавров в Ер-Ріяді прямо Рубіо заявили про можливість взагалі мирного договору, лише коли будуть усунуті «першочергові причини війни». Не лише Альянс має відійти на лінію Путіна 1997 року, коли він розширився на країни Східної Європи, колонізовані СРСР, але й США мають стратегічно покинути ЄС і відмовитись навіть від воєнних навчань, не кажучи вже про воєнні маневри.
Трамп цілком може це зробити, про що свідчать його заяви вивести 20 тисяч американців, в основному з Польщі і Румунії, і зменшити в якомусь майбутньому присутність своїх збройних сил на старому континенті.
І хоча він переконував Дуду, який скоро зникне у внутрішній польській війні, що Варшава надійний союзник США і він її не покине, він не є ані чесним, ані розумно послідовним, ані відданим історичним союзником і навіть надійним діловим партнером. Його угоди не двосторонні, а односторонні: «або ви приймаєте пропозицію, або я і так все заберу».
Пʼяте. Неясна позиція Росії щодо активної натізації Фінляндії і Швеції, які із США і Альянсом тепер можуть повністю контролювати всю нафтогазову північ Росії та шлях через Арктику.
Новий льодовий шовковий тракт, який Росія збиралася експлуатувати самостійно, продаючи квоти лише Китаю.
Столтенберг, здавалось, повернув НАТО воєнну функцію, яка домінувала над політико-бюрократичною. Під покровительством Байдена і США НАТО стало незначним, але чутливим гравцем у протистоянні з ядерною Росією.
Воно було за крок разом з Вашингтоном до створення надзвичайної воєнної стратегії використання мʼякої сили на захист України, створення сценарію превентивного або блискавичного удару по російських збройних силах і пускових ракетних установках. Якби Росія вдалася до тактичного ядерного удару по Україні, чи використання значної кількості МБР в неядерному оснащенні для кінетичних або фугасних ударів по Києву та інших ключових містах України.
Альянс також активно готував підрозділи ЗСУ на своїх полігонах, озброював їх, координував, планував воєнні операції. Особливо із главкомом Залужним і його Генеральним штабом.
Марк Рютте хотів продовжувати. В нього було багато рішучих планів. Трамп його скинув зі столу разом з іншими попередниками і їх планами. Він ще вірить, що Трамп до саміту в Гаазі видужає і Америка не покине НАТО. Це все одно що нести два відра води на коромислі, йдучи по канату над долиною ящерів.
Шосте. Три роки війни Росія не змогла, виявилась неспроможною нанести генеральну, стратегічну поразку ЗСУ, захопити і надійно контролювати навіть третину її території, створити очевидні переваги силою і змусити українське суспільство відмовитись від опору.
Україна залишається сильним і вагомим глобальним субʼєктом і продовжує формувати поточну і майбутній порядок денний світу. Вона зберегла надійний і впевнений суверенітет, попри щоденні масовані ракетно-дронові атаки, ефективно контролює всі системи державного і інституційного управління, розвиває самоврядування і громадянське суспільство, зберігає досить високий рівень свобод, розвиваючи економіку, здійснюючи інфраструктурні проекти, підтримуючи низьку волатильність грошей і інших активів, інсталюючи себе в ЄС та роблячи ставку на демократію.
Попри безкінечний воєнний стан, повільне просування російських військ майже по всій лінії фронту, спроби авторитаризму, боротьби з політичними опонентами і свободою слова, повної відсутності зміни, перш за все, не виборної влади, і ще десяток, а може й сотні проблем, історично характерних для молодих демократій та ще й ускладнених підлою та підступною війною, якої злякався навіть найміцніший і найсильніший союзник – США.
