Відносини між українцями та москвою завжди були сповнені суперечностей, конфліктів і спроб знищення української ідентичності. Причини ненависті росіян до українців беруть свій початок із часів формування московської держави, яка намагалася відтворити спадщину Київської Русі, привласнюючи її історію та культуру.
Москва прагнула легітимізувати свої претензії на українські землі, використовуючи ідею "спадкоємства русі", хоча сама виникла як окреме політичне утворення лише в XIII столітті.
Після приєднання українських земель до московського царства внаслідок Переяславської ради 1654 року, розпочалася активна політика зросійщення.
•
Спершу москва обіцяла зберегти автономію Гетьманщини, однак поступово почала ліквідовувати українські права й інститути самоврядування.
У 1764 році за наказом Катерини ІІ було ліквідовано інститут гетьманства, а в 1775 році знищено Запорозьку Січ, яка залишалася останнім символом козацької автономії. Ці дії супроводжувалися репресіями проти козацької старшини та обмеженням вживання української мови в офіційних установах.
•
Російська імперія систематично намагалася стерти українську ідентичність через заборону мови, культури та освіти.
У 1863 році вийшов Валуєвський циркуляр, який забороняв друк книжок українською мовою, окрім релігійних текстів. У 1876 році Емський указ ще більше обмежив вживання української мови, заборонивши її використання у пресі, освіті та публічних виступах. Це був свідомий крок, спрямований на знищення української мови як носія національної ідентичності.
•
Ідея "старшого брата" виникла як частина імперської пропаганди для виправдання політики підкорення. Московська влада намагалася переконати українців у спільному походженні та єдиній історичній долі.
Цей міф підкріплювався через освіту, літературу та релігію, зокрема через підпорядкування Київської митрополії московському патріархату в 1686 році. Усі ці кроки мали на меті створити в українців відчуття меншовартості, переконати їх у необхідності бути частиною "великої російської нації".
•
Росіяни вдавалися до політики зросійщення не лише щодо українців, а й стосовно інших народів імперії, таких як білоруси, татари, башкири, фіни чи поляки. Це була класична імперська стратегія, яка мала на меті створити єдину, контрольовану державу без регіональних відмінностей.
Постійна війна для москви стала способом існування імперії. Від розширення територій у Сибіру, на Кавказі та в Середній Азії до воєн із сусідніми державами – усе це було частиною політики, спрямованої на утримання влади через страх і підкорення.
•
Ненависть росії до України загострилася після здобуття незалежності у 1991 році. Москва не могла змиритися з тим, що Україна стала самостійною державою, а спроби інтеграції до Європейського Союзу та НАТО сприймалися як загроза імперському впливу. Реваншистська політика почалася з окупації Криму в 2014 році та підтримки війни на Донбасі, а у 2022 році переросла у повномасштабне вторгнення.
Причини цієї агресії криються у глибокому небажанні росії визнати право України на існування як незалежної нації. Ідеологія "старшого брата" служить виправданням для агресії, а спроби знищити мову, культуру та ідентичність продовжуються через пропаганду та воєнні злочини. Історія українсько-російського співіснування є історією боротьби за свободу, у якій українці завжди прагнули зберегти свою мову, традиції та право бути незалежним народом.
