Як би була можливість записати усе, що ми казали проросійськоналаштованим сусідам, родичам, колегам, містянам, землякам, цікава б вийшла відео-історія для теперішніх ОРДЛИНців.
Та й самі б дивувалися – оце ми навангували, оце накасандрили. Та й дивуємося, бо пам’ятаємо. Багато пам’ятаємо, й як вмовляли, як пояснювали, як на нас дивилися оскаженілими пустими очами, в яких читалася лише ненависть.
Нам не вірили, вважали, що усі наші попередження, лише наша вигадка, а насправді, усе буде, як вони хочуть, як їм обіцяє росія.
Для більшості мешканців сходу України 2014-й був роком «возвращения на Родину», ага, коли у Криму це було «возвращение в родную гавань», то на Донбасі «на Родину». Під «родиной» (це написано на російській, українською Батьківщина, але я не хочу виляпати це слово об те, за що вбивала критична більшість мешканців Донбасу), так ось, під «родиной» кожен розумів своє.
Для когось це було повернення в срср, для когось приєднання до росії, до когось утворення якоїсь держави-утопії, де здійснюються його мрії.
Колись, я в це вірю, це будуть дослідження, монументальні та прискіпливі, щодо того психозу та «коктейлю» у головах критичної більшості людей, які прагнули за будь яку ціну знищити свій світ та побудувати щось ілюзорне.
Що ж, мрії збулися. У всіх по різному, бо ж мріяли кожен про своє, але ж, здебільшого ті, хто залишився жити в ОРДЛО, задоволенні життям. Так, бо це їх світ, вони бояться іншого, бо там в іншому світі, вони не виживуть. Вони знову мріють про щось своє. Негаразди, зниження соціальної захищеності, високий рівень злочинності, відсутність цивилізаційної медицини, води, світла, усе погане, щоб мало насторожувати у «республиці», вони прикривають очікуванням, мріями про те, що колись усе налагодиться й вони будуть жити гарно.
Це «завтра будет лучше» та «москва не сразу строилась», разом з «вы что хотите, чтобы здесь были войска НАТО?», тримає мешканців ОРДЛО до купи.
Вічний біг в майбутнє та вічний ворог, який заважає, знайомо? Так, це калька з управління соціумом з часів срср.
Я часто пишу, що ОРДЛО це калька з срср, й одночасно полігон для відпрацювання управлінням соціуму на окупованих територіях. Люди там у критичній більшості радіють вбивству будь якої людини, яку вони визначили ворогом. Радіють контролю «республіки» над цінами, над людьми, будь яким пільгам, подарункам.
Подарунок вдові у 200 рублів за вбитого чоловіка й ось вже вдова радіє, сміється. Матір цілує руки військовим, які подарували їй пачку чаю за вбитого сина. Бійка у магазині через кількість пільгового товару… Усе це реальність ОРДЛО. Страшна, але людям там здебільшого це нормально.
Взагалі, в ОРДЛО ви не побачите чорних хусток на людях, смерть сприймається звично й викликає заздрість – заплатять! В «заплатять» теж вірять, як й в те, що «скоро все наладится», «завтра», «путину позвоним». Але, все менше родичів вбитих отримують гроші від росії. Все менше пільг для колаборантів, які воювали проти України.
«Родина», в яку так вірили, про яку так мріяли, заради якої зраджували та вбивали, виявилася гірше мачухи.
Тому повернуся до того, з чого почала – навагнували.
Те, що «родина бросит тебя, сынок, всегда» ми казали проросійським мешканцям Донбасу ще у 2014-му році, а як приклад, брали військових часів срср, які віддали свій «долг» родіне в Афгані. Що отримали тоді «афганці», які були пересічними громадянами без зав’язків та блату? Забуття!
Вони вмирали від наркотичної та алкогольної залежності, вмирали у психлікарнях, під час бійок, у складі бандитських угруповань, які були утворені у 90-ті на забі спілок афганців.
Як був блат, то отримували й квартири, й санаторії, й лікування. Як був блат…
Так от нам й в цьому не вірили. Мріяли, що ж буде соціальний рай, де усі «герої», які «побороли укро-фашизм» й їм дали усе: квартири у Москві, санаторії у Єгипті, виплати у доларах, бо ж це соціалістично-комуністичний рай путіна, там можливо усе.
Отой срср відродили в ОРДЛО. З мріями про «колись», з ворогами по усюди, з блатом, з розділенням на своїх та чужих… Й ось свої для росіян, це ті, які в ОРДЛО отримують усе: квартиру, виплати, підйомні, пільги. Це російські окупанти, які осіли в ОРДЛО.
А ось колаборанти, тобто місцеві, які пішли воювати за «русский мир» та зрадили Україну, залишаються без підтримки, пільг, виплат, соціального захисту. Якщо чесно, то байдуже, але розумієш інше, що ОРДЛО може нам дістатися з усіма інвалідами, пораненими, удовами, сиротами, які будуть вимагати від нас виплат, бо… Так, не зважаючи на те, що вони отримали «паспорт» «республіки» чи паспорт громадянина росії, вони є громадянами України, бо в них є паспорт.
Це важка тема. Але я кожного разу повертаюсь до неї, бо розумію її.
Тому ми ще до неї повернемося, а поки, я хочу ще раз показати вам «родина бросит тебя, сынок, всегда».
Оце в ОРДЛО стогін «надо справку на справку», «ранее выданные справки не действительны», бо ж пільги не дали, бо до списків пільговиків лише свої, по блату, через «справку на справку». Не розумію, що не так, бо це ж так по-радянському. Мрія! А не подобається будівничим «республіки», народної, де усе для народу, оця соціалістично-комуністична реальність.
Але, зацікавило не це. Це, най буде. Обожнюю саме такі історії з життя ОРДЛинців. Я про інше. Одразу напишу, що це гра слів, але яка, зацініть. «Списанные участники СВО»… звісно це означає «списані», тобто поранені й демобілізовані, але як звучить. Як постріл. Бо це й є правда – списані люди. Непотрібні, зайві, як колись «самовари сталіна». Як скоро «товарища путина» почнуть дратувати його «самовари»?
Це страшна реальність ОРДЛО, яку там не бажають бачити. Списані люди, це відноситься до усіх, хто мешкає там. Бо, коли буде прийнято рішення по ОРДЛО, не факт, що росія залишить там щось живе, як свідків, живих свідків зради, окупації та злочинів.
