Поки українці останнім зусиллям донатять на армію — чиновники з окупованих міст, що «керують» громадами з тилу, витрачають сотні мільйонів гривень на чашки, сувеніри, джипи й показуху. Це не просто безглуздя — це система паразитування, у якій бюрократи годуються з бюджету, знімають вершки з війни й звітують один перед одним, а не перед народом. Поки військові вмирають на передовій, а волонтери закривають дірки в постачанні — ось куди реально йдуть наші податки.
Маріуполь
Бюджет на чашки та подарункові вітражі.
Маріуполь у руїнах, у полоні московитів. Його мерія — у вигнанні, але бюджет отримує справно. І витрачає:
• 959 тисяч гривень на 14 тисяч брендованих чашок для «патріотичних заходів».
• 354 тисячі на 80 декоративних вітражів (по 4425 грн за штуку!).
• 559,5 тисячі на дизайнерські листівки та постери.
• 217,6 тисячі — на комплекти шин для службових авто. Причому переплатили порівняно з ринковими цінами.
• 99 тисяч гривень щорічно — на оренду авто для комфортної їзди чиновників.
Чи закуплено броню, турнікети, генератори для переселенців, евакуаційні автобуси? Ні. Чашки, листівки, шини. Щоб дармоїди у вишиванках могли «працювати» під логотипом «Я — Маріуполь» і пити каву з бюджетної філіжанки.
Лисичанськ
Табір за 35 мільйонів для 30 людей.
В той час як десятки тисяч переселенців із Луганщини живуть у притулках або з родичами, Лисичанська військова адміністрація у вигнанні купує… базу відпочинку на Кіровоградщині. Вартість — 35 мільйонів гривень. Скільки людей живе в таборі? Тридцятеро. Один корпус відремонтований, інші — «в процесі». Вартість на одного переселенця — більше мільйона гривень.
Це не турбота. Це схема. Це — «освоєння коштів». І не дивно, що вже є кримінальне провадження. Але чи сяде хтось? Чи відшкодують гроші?
Сєвєродонецьк
600 тисяч на книгу про місто, якого нема.
Поки місто в руїнах і під московськими прапорами — місцева влада у вигнанні планує видати книжку про 90-річчя Сєвєродонецька. Вартість — 600 тисяч гривень. Це при тому, що тисячі сєвєродончан потребують притулку, харчів і медичної допомоги.
Ідея «святкувати» ювілей окупованого міста за пів мільйона — це знущання. Лише втручання Луганської ОВА зупинило цю шизофренію. Але питання залишається: хто взагалі до такого додумався? І чи залишиться на посаді?
Олешки.
Два новенькі Duster’и для «мерії» у вигнанні.
Два новенькі Renault Duster — на 1,66 мільйона гривень — закупила влада Олешків, що у вигнанні. Користується ними чиновниця Тетяна Гасаненко — вона ж очолює і ВЦА, і виконком. Тобто сама для себе скасовує тендер, і сама ж укладає новий.
Постачальник — компанія, пов’язана з обласною владою. Конкуренції не було. Військовим авто — нема. ВЦА — є. Дорого, красиво, «для справи». Для якої справи?
Ось де резерви:
Кожна така клумба, чашка чи джип — це ще один бронежилет, якого не буде в бійця.
Це ще один дрон, який довелося купити волонтерам.
Це ще один донат, зібраний на армію — тому що бюджет пішов на чиновницьку годівницю.
Податки українців мають іти на армію, оборону, виживання. А не на комфорт дармоїдів у тилу, які «керують» фантомними містами і роблять собі свята з нашого горя. Їх не видно на передовій, але вони дуже помітні у Prozorro, на бюджетних комісіях і в тендерах.
Що робити?
1. Автоматичне блокування витрат на непідконтрольних територіях. Жодних чашок, шосе, фонтанів і книжок до деокупації.
2. Пріоритет оборони та допомоги людям. Всі бюджети мають проходити через фільтр: «чи рятує це життя?».
3. Повна прозорість бюджетів громад у вигнанні. Звіти — публічно. Контракти — відкрито. Призначення коштів — під наглядом громади.
4. Кримінальна відповідальність за розпил. Кожна така витрата — предмет розслідування. Чиновника — під суд, активи — під арешт.
Бо ми не можемо дозволити собі платити податки двічі:
• перший раз — державі (читай «чиновникам-свиням у корита»);
• другий — волонтерам (читай «українському війську»).
ЗСУ мають фінансуватися не з донатів, а з бюджету. А бюджет — це не кеш-корито для чиновника у вигнанні.
Це наша кров.
І ми маємо право знати: куди вона йде.
І хто її п’є.
Досить. Час відповідати.
