Пару тижнів тому на очі потрапило відео, де журналісти опитують українців, чи згодні вони на територіальні поступки в обмін на завершення війни.
І більшість відповідала в руслі "Так, згодні, краще жити в маленькій, але заможній та європейській Україні".
Спочатку не розумів, з якого дива громадяни так відповідають, а потім побачив на відео вулиці Львова і все стало на місця.
Ні, я нічого не маю проти львів'ян, але коли війна десь там, за тисячу кілометрів від твого ВЛАСНОГО буднику, коли ти в майновому сенсі не втратив геть нічого, коли в тебе є самовпевнена думка, що "до нас вони не дійдуть" - то дуже легко розкидуватися територіями і не своїм домом. Про "Україна - наш спільний дім" зараз не будемо, не про це зараз.
Я б на місці журналістів ставив питання інакше:
- А чи згодні ви на територіальні поступки в обмін на мир?
- Так, згоден, мирна, заможна, блаблабла....
- А ви готові за це віддати окупантам свою квартиру чи будинок?
Думаю, у відповідь було б щось типу "мууууу, мееее, ухххх".
Тому що коли ти ОСОБИСТО нічого не втратиш внаслідок таких домовленостей, то дуже легко розкидуватися територіями. А от коли доведеться віддавати щось своє (в сенсі власності) - то погляди одразу міняються.
Ну а про те, що ніякі доволеності не зупинять війну, а лише поставлять її на паузу - я неодноразово писав, повторюватися не хочу.
Всім веселого вечора, дякую за увагу.
