Майже рік тому, при обговоренні з головнокомандувачем створення навчального центра на базі тренінгу молодших командирів з інструкторами, які є випускниками цих тренінгів, ми запропонували модель яка зможе трошки виправити базову проблему - відсутність відповідальності за рівень та якість навчання. Треба особиста залученість в процес та особиста зацікавленість в результаті.
Один (але не єдиний) з елементів які формують відповідальність це розуміння що тобі особисто прийдеться воювати з тими людьми яких ти готуєш.
В центрі кожен інструктор вчить людей для себе. Кожен раз. Кожен інструктор, кожен викладач, кожен командир взводу, роти, школи пройшов БЗВП за адаптованою програмою центра, та тренінг молодших командирів. Всі знають і вміють за однаковими стандартами. Це унеможливлює різночитання та дає стандарт який легко перевіряється на виході.
При формуванні 151 центра, в центр зайшло дуже багато зовсім випадкових людей, які не мали ні реального бойового досвіду ні хисту до викладацької та інструкторської роботи. Як завжди при формуванні нових частин, частина формувач скинула «баласт» у вигляді аватарів, наркоманів або ледацюг та «отказників». І як завжди були шкурняки, коли на посади зайшли «потрібні» люди, щоб полежати на посадах. Є навіть впровадження в ЄРДР де фігурує при формуванні переводи «потрібних» людей з бойових підрозділів за гроші в навчальний центр. Їх переводили та «ховали» на посадах.
З викладацько інструкторським складом теж була бідулька.
За старою зручною традицією в центр насипали квадратно гніздовим методом "інструкторів" з сертифікатами та просто скинули те що було не треба. Ну, щоб, як водиться, створити вигляд укомплектування у %. На жаль, оці швидкісні випуски інструкторів не сама гарна історія. Інструктори вогневої підготовки з сертифікатами, при оцінюванні, інколи не вміли приводити зброю до нормального бою і не могли виконати початковий норматив зі стрільби. По тактиці така ж історія. Навчання зводилось до процедури - зібрали людей, посадили напівколом, начитали теорію з листочку, всі вільні, всім дякую, сертифікат про БЗВП, пішов у війська. Через тиждень загинув.
Ми вирішили трохи змінити концепцію і додати особистої відповідальності і залученості. Кожен інструктор по факту є командир піхотного відділення. Він пройшов підготовку і навчання на молодшого командира піхотних підрозділів. В будь який момент з навчаємих може бути сформовані відділення-взводи-роти і створені піхотні підрозділи, з навчаємих стрільців і командирами з інструкторів та викладачів. Ми вважаємо що це чесно.
Як ти навчаєш людей, так ти з цією підготовкою маєш піти в окопи "зарубатися". Всі кандидати на інструкторів, всі інструктори про це попереджені.
Більше як пів року, та зміна підпорядкування з ТРО до СВ, знадобилось на те, щоб привести навчальний процес до «нормального бою» та стандартизувати. Прийшлося пройти через низку скандалів, кілька анонімок і десятки два перевірок та розслідувань які нічого критичного не виявили, не підтвердили та не знайшли. Хоча дуууже намагалися.
Кілька конфліктів з ВСП, оцінювань викладачів і інструкторів, звинувачень «самоуправстві», в розкраданні піску та кришуванні кар’єрів і таке інше.
Але є результат. І успішний досвід.
І зараз є потреба в масштабуванні досвіду 151 НЦ. Поки в межах самого центра.
Центр повинен обертатися навколо навчального процесу. Навчальний процес, якісна підготовка людей, це єдине що виправдовує життя і роботу в комфортних умовах з людським відношенням під час такої важкої та кровопролитної війні. Все управляння центру це люди які з ранку до ночі повинні думати як покращити рівень навчального процесу. Не треба розповідати чому не можна щось зробити за радянськими правилами та інструкціями. Треба знайти спосіб як це зробити не порушуючи правил.
Так, навчальний центр це за замовчуванням «утягнутий» та «зарегламентований» процес. Але саме робота управління - оптимізувати всі ці процеси таким чином, щоб вони не заважали працювати людям в полі.
Інструктора не повинні займатись нічим крім своєї роботи. Вони або навчають людей, або готуються до наступних занять, або навчаються самі, та відновлюють навички, щоб не створювати собі «інфопузирь» і не відставати від реальності. Інструктора повинні мати вільний час для відпочинку та відновлення.
І задача управління організувати процеси так щоб це робилося. Інакше це не управління а рада директорів. Треба управлінці та командири. "Загальне керівництво" - зло. Директора на війні не потрібні. Їх і так серед старших начальників стільки, що нахєр нема кого послати. Для директорів наш центр недостатньо гарний.
В центрі не треба генії, які фонтанують ідеями і скачуть з теми на тему. Ми не готуємо спецпризначенців або якийсь космодесант. Ми готуємо піхоту. Якісно. Грунтовно. Однаково. Стандартизовано.
Треба міцні ремісники, які зможуть без вигоряння та з повною самовіддачею робити це довго і якісно.
Зараз в 151 НЦ потрібні люди з реальний бойовим досвідом (піхотним), які за певний час пройдуть кілька етапів підготовки та стажування і зможуть працювати в центрі. Це не завищені вимоги. Центр так вже працює. Центр відновлює боєздатність бригад та батальйонів, які після цього успішно виконують бойові задачі.
Переводи з інших підрозділів можливі.
Кухарі теж потрібні. Багато локацій через розосередженість.
+380668437772
+380968058272
