Від Гонконгу до Болівії, від Франції і України до Лівану - 2019 рік був роком протестів. Значні протести цього року обійшли лише кілька регіонів світу.
В столиці Росії - Москві протестувальників розлютили нечесні вибори. В Британії люди виступали проти «Брекзиту» - рішення країни вийти з ЄС. В Україні, Сербії, Албанії та країнах Центральної Європи відбувались значні протести, пише Джеймі Деттмер у статті на «Голосі Америки».
Сутички сепаратистів з поліцією відбувались у Каталонії, а рух опору на Близькому Сході примусив оглядачів говорити про «Арабську весну».
В Америці акції протестів відбувались в Болівії, Бразилії, Чилі, Колумбії, Еквадорі, Перу та Венесуелі. Цей перелік ще не повний.
«Дані свідчать, що кількість протестів зростає і наближається до рівня неспокійних 1960-х», - говоріть Жаклін ван Стекеленбург, дослідниця університету Вріє у Амстердамі.
Дехто порівнює теперішні протести з історичним періодом революцій «Весни націй» у 1848 році в Європі, що поклав початок розпаду імперій В Європі.
Привід для протестів може видатись и не таким важливим. У Франції «Жовті жилети» протестували проти «зеленого податку» на пальне. В Чилі та Еквадорі протестувальники також виступали проти підняття цін на паливо. Екоактивісти в Європі виступали за запровадження такого податку.
Однак причиною для протестів могли стати більш масштабні проблеми. В Лівані протестувальники вийшли через обурення новим податком на WhatsUp, але в гаслах протестів швидко зазвучало невдоволення через високий рівень корупції та зростання впливу Ірану.
Протестувальники в Гонконгу вийшли на вулиці з метою відкликати закон про екстрадицію, але протести переросли в опозицію до зростання впливу китайського авторитаризму на території.
Значна різниця між протестами в минулому та сьогоденні полягає у впливі соціальних медіа, які полегшують організацію протестів.
«Це кидає виклик традиційній системі встановлення влади згори до низу», - говорить Тьєрі де Монтбріаль, дослідник Інституту міжнародних відносин Франції.
«Деякі протести можна сприйняти за знак занепаду демократії через зростання популізму та відторгнення політичного статусу кво - наприклад в Бразилії, Сполучених Штатах, чи Франції, - говоріть Річарда Янгз, аналітик вашингтонського Інституту Карнегі. - Інші мають вигляд безцільного розхитування політичної клітки у відповідь на зростання лібералізму, чи авторитаризму, як в Угорщині, чи Марокко. Більш оптимістично - такі протести, як в Алжирі, Венесуелі, або Судані можуть свідчити про прагнення людей до демократії і готовність людей у різних частинах світу боротись за неї».
