1. Є кілька причин, які пояснюють, чому український народ у цій війні обрав роль борця, а не жертви. Жоден російський шпигун в українському керівництві, навіть якщо він дійсно намагався щось проаналізувати та відзвітувати до командування, не міг їх збагнути. Таких шпигунів, мені здається, суттєво поменшало, але досі вистачає. Зрозуміти нас і нашу дійсність виявилося для них настільки обтяжливим завданням, що можна було б поспівчувати, якби не стільки «але».
2. Головною причиною, на мій погляд, є анархічність українців, яка викристалізувалася ще в XV-XVIстоліттях і нікуди не зникла навіть при всіх жахіттях колективізації, Голодоморів, етнічних чисток ХХ століття, переслідувань національної інтелігенції, воєн та міграційних криз, спровокованих радянською владою. У нашому суспільстві кожна людина знає, що в критичні моменти розраховувати на державу не можна і бере відповідальність на себе. Таке неможливо в імперії зла на Півночі. Там кожен – всього лише гвинтик, який не буде рухатися, поки його не поверне керівна рука. Весь механізм працює тільки тоді, коли хтось тисне на всю систему згори, щедро змащуючи механізм грошима, щоб плавніше працював.
3. За радянських часів громадянам казали: «Ви ні про що не повинні думати, думає - комуністична партія. Вона - не тільки честь та совість нашої епохи, а ще й наш керманич». Від рішень та дій окремого індивіда нічого не мало залежати. Перший сумнів у наших земляків виник тоді, коли за Перебудови партія перестала забезпечувати магазини продуктами, правоохоронців - впевненістю в тому, що «бандитам – тюрми», коли бандити з грошима полізли до головного корита, а історія виявилася наукою, яка весь час змінює свої канони. Далі - більше. Саме партійна більшість 24 серпня віддала голоси за незалежність України, а далі і сама партія, роль якої була закріплена в Конституції СРСР та України, врізала дуба. Українці, на відміну від росіян, зробили цю відсутність направляючої ролі частиною своєї ідентичності. Починаючи зі студентського голодування на Майдані, кожна спроба влади стати вивищуватися над народом закінчується силовим народним волевиявленням. Так і зараз. Іноземна влада спробувала втрутитись в життя українців, ми- відповідаємо.
4. Український народ не є сумою виключно етнічних українців. Саме єднання українців: кримських татар, росіян, євреїв, вірмен, угорців, та інших народів, які проживають в Україні і є єдиним українським народом. Багаторічні спроби медведчуків, та інших антиукраїнських елементів, роз‘єднати нас, накреслити внутрішні кордони, переконати російськомовних у тому, що на них чекають якісь золоті дощі в разі від‘єднання частини регіонів від України, не знайшло масової підтримки у більшості мешканців Сходу та Півдня. Дійсно, на окупованих територіях знайшлись колаборанти, які працювали на перемогу ворога, але у колаборантів, як і у будь-яких злочинців, немає національності. Більша частина виїхала за межі України, інших чекає відповідальність перед законом.
5. Також ворог помилився, коли думав, що українська армія - таке ж корумповане болото, як російська; що українське військове керівництво можна розколоти, як в 2014 році, коли більшість військових, правоохоронців, суддів, що мешкали в Криму, зрадили країну. Саме армія, за підтримки народу, зупинила ворога там, де він цього не очікував. Зрада та помилки перших днів, коли ми втратили території, не стали вирішальними в подальших подіях, не призвели до втрати контролю. Поступово ЗСУ звільнює територію, і вже ніхто не мислить категоріями ворога щодо призупинення боїв на лінії вогню і навіть на лінії 23 лютого. Йдеться винятково про повне звільнення конституційної території нашої країни.
Красовицький щоденно
