1. Так, з пограбованого в 1169 році московським князем Андрієм Боголюбським Києва починається історія протистояння. Темрява проти цивілізації, Азія проти Європи, підступність проти самозахисту.
2. Ця війна останніх дев‘яти років має стати останньою. Вперше проти покидьків з Півночі Україна стоїть за підтримки майже всієї Європи, і точно - всієї демократичної співдружності світу.
3. Але в цій війні за правду та гідність гинуть переважно українські воїни. Разом з ними країну захищає кілька підрозділів добровольців з інших країн, насамперед - білорусів та грузинів. Європа споглядає, приймає біженців, надає спорядження, іноді - зброю. Балтійські країни, Польща, Чехія, Швеція, Британія, а останнім часом і Німеччина з Францією та Італією, та деякі інші країни, підтримують дії США із забезпечення ЗСУ зброєю, з кожним місяцем - дедалі сучаснішою.
4. Недовіра до кваліфікації українських військових змінилася визнанням того, що воїни ЗСУ швидко вчаться і оволодівають всіма видами зброї, які потрапляють до їхніх рук. Захід, який одним з можливих варіантів цього протистояння розглядав перехід українців до партизанської війни, вже розуміє, що ми переможемо. Проте, не всі західні політики усвідомили, що ціна зволікання з наданням найсучаснішого ПРО та ППО - це життя мирних українців та гроші західних союзників на відновлення нашої енергетики. Тим паче пора усвідомити, що затягування війни обмеженням на постачання танків та літаків не тільки виснажує російську армію, а вбиває українських військових.
5. Ця війна - це щоденні втрати серед наших героїв. Так, наше командування вміє берегти людей, але після «великої мобілізації» в Росії десятки тисяч вояків зі зброєю додалися до лав загарбників. Так, їх дуже швидко знищують в казармах та при перевезенні, але росії і надалі вистачає окопного м‘яса, до якого ніколи не мали жалю російські генерали. Їм і завтра, і післязавтра буде кого знову і знову кидати на українські лінії оборони в Бахмуті, Соледарі, Білогорівці, під Куп‘янськом, Кремінною та Гуляй-Полем.
6. Зволікання з постачанням максимально сучасної техніки - це знищення тих, хто міг би бути багато років славою нашої нації, частиною нашого генофонду. Нам у тилу не можна ні на мить забувати: зупинений ворог - не переможений, звільнення Півночі, частини Харківщини та частини Херсонщини збільшило щільність підрозділів ворога, які йдуть на штурм на Донеччині та Луганщині заради забаганки Путіна про приєднання нових територій. Найстрашніші бої ще можуть чекати попереду, і тільки швидке постачання бронетехніки, артилерії, боєприпасів допоможе до кінця зими вийти на берег моря та повернутися до ліній 24 лютого на Луганщині.
7. Будь-які очікування, що російська зброя та людський ресурс скоро мають вичерпатися – м’яко кажучи невиправдані. Будь-які думки про те, що у разі наступу українців в Криму та на Донбасі Росія залишить тих самих керманичів у керівництві країною - також хибні: після двох десятирічь розмов про скрепи швидкий наступ українців може спровокувати ефект доміно як у владі, так і в територіальному устрої держави-агресора.
8. Коли нам кажуть - «Росія не може розпастися», - згадайте, як нам казали «Херсон назавжди російський», «Чорнобиль росіяни не залишать», «На Харківщині Росія назавжди», «Чорноморський флот – найбільш захищений», «Кримський міст - зроблено на віки» і, нарешті, - «аеродроми та інші об‘єкти в глибині російської території цілковито безпечні».
9. Згадали? Тепер додайте до цього - «Москва ніколи не горить при наступі ворога», «Російські літаки найсучасніші та найбезпечніші для пілотів», «Російська енергетика не постраждає», «На Червоній площі ніколи не сідав іноземний літак», «Кубань - канонічна територія Росії», «Білгородчина - не Слобожанщина» та інші розтиражовані висловлювання російської традиційної пропаганди.
10. Ця війна у XXI столітті – безпрецедентна. Все вперше. Переживати її на власній території – неабияке випробування для кожного з нас. Але ця війна має стати останньою в Україні і у всій Європі: у цьому сторіччі і надалі.
