346 день, коли не тільки мешканці Криму та Сходу України відчули, що таке Росія. 346 день від миті, коли весь цивілізований світ дізнався, якими є українці. 346 день нашого єднання заради перемоги.
1. Ця війна триває дев‘ять років. Для того, щоб міркувати про майбутнє, варто проаналізувати минуле, знайти аналогії в ще більш далекому минулому, оцінити власні сили та впертість ворога. Думаю, ті, хто планує наші військові операції, а також ті, хто допомагає нам грошима, технікою та боєприпасами, теж намагаються вивчити ворога та дослідити досвід минулого.
2. Лютий 2014. Третій місяць Майдану. Всім, хто там є, зрозуміло, що влада Януковича, - це не Кучма зразка 2004 року, готовий на будь-які компроміси аби лише залишитися в історії та не доживати свій вік у Ближньому Підмосков‘ї, як лідери сателітів СРСР, що зганьбилися знищенням власного народу. Янукович - ватажок бандформування, яке захопило країну з дозволу та для виконання волі могутнього сусіда. Боротьба з
бандою - дорівнює боротьбі з цим сусідом. Банда тупа та прямолінійна, але сусід має на озброєнні цілу низку шулерських комбінацій, а ті, хто міг би допомогти, не мають великої довіри до нас і радше готові домовитися з шулером, аби даремно не витрачати зусиль. У нас ніхто не вірить. Про нас кажуть «фейл стейт», а ми поки що не можемо довести, що це не так.
3. Мине ще два тижні, і за цей час ворог, який в Москві, реалізує чергову комбінацію під прикриттям Олімпіади. Відлік часу стартував із розстрілу Майдану. Шок у суспільства, шок у цивілізованого світу, шок у влади. Майдан, втративши «Небесну сотню», перемагає. Янукович, зневірений у власних можливостях, втече спочатку з Києва, потім - з країни. Питання про владу буде вирішено на користь прозахідних сил, а ворог вже розігрує нову карту - «зелених чоловічків». Путін не визнає своїх же дій у Криму, українська армія (без грошей та озброєнь, корумпована згори, знецінена знизу) не отримує наказу на захист території від окупантів. Фейковий референдум проходить під красномовне і дивне мовчання Заходу. Декоративні санкції додають цій події буденного вигляду. Саме цей, перший етап війни, я вважаю початком створення нової армії, появи волонтерського руху, який візьме на себе підтримку захисників країни в моменти, коли держави майже не існує: гроші розграбовані, інституції знищені, система з’їла сама себе.
4. Другий етап війни почався паралельно першому на територіях Сходу та Півдня України в останні дні лютого 2014 року. «Русская весна» повинна була розхитати владні структури в областях і, де це вдастся, почати створення псевдореспублік. Тепер ми розуміємо, що програма максимум полягала у поділі України на дві частини, одну з яких мала контролювати РФ. Першу відсіч росіяни зустріли у Харкові, де вдалося не тільки відбити окуповане приміщення Облдержадміністрації, а й повністю зупинити антиукраїнські дії. Після подій другого травня в Одесі стало зрозуміло, що успіх ворога обмежився територіями Донецької та Луганської областей, на яких з’явилися терористичні псевдодержавні утворення. 12 квітня 2014 року місто Слов‘янськ захопили створені Росією терористичні загони в кількості близько 1500 бійців під керівництвом Гіркіна-Стрєлкова, а вже 13 квітня Україна почала антитерористичну операцію. На допомогу підрозділам ЗСУ прийшли добровольці. Було створено добровольчі батальйони, які і захистили країну в той момент. 6 липня Слов‘янськ звільнили і українська армія почала швидко відновлювати контроль за територіями Донецької та Луганської областей. Цей період закінчився введенням частин регулярної російської армії через кордон під Амвросієвкою в бік Іловайська у Донецькій області та під Ізваріним у Луганській області. Керівництву РФ стало зрозуміло, що для утримання статус-кво на Донбасі недостатньо парамілітарних угруповань і наступ ЗСУ та добровольчих батальйонів було відкинуто кадровими військами. Публічно факт використання збройних сил РФ під Іловайськом визнано не було.
5. Третій етап війни можна окреслити, як події між Першими Мінськими угодами у вересні 2014 та Другими Мінськими угодами у лютому 2015, які відбулися після чергової ескалації бойових дій. Цього разу з боку РФ було підтягнуто не тільки регулярні війська, а й велику кількість важкої техніки, в боях взяли участь і чеченські підрозділи. РФ продемонструвала, що підписана раніше лінія розмежування не є дійсною. Все, що відбувалося на четвертому етапі війни, між лютим 2015 та лютим 2022, було маневрами, і багатьом здавалося, що за цим мають слідувати домовленості про якийсь формат мирної угоди. Непоступливість українських перемовників в ключових для Путіна питаннях про визнання Криму, воду до Криму і російську мову для України наштовхнула Путіна на спробу «остаточного вирішення українського питання», що врешті призведе до остаточного вирішення питання з владою кгбістської банди Путіна.
6. Повномасштабне вторгнення 24 лютого 2022 року - п‘ятий етап війни, яку Росія веде проти України. На кожному етапі, починаючи з цієї дати, Росія не тільки легковажитиме силою українських військових та наполегливістю спротиву українців, а й припускатиметься дедалі більших помилок в оцінці міжнародної ситуації, що дасть змогу українському керівництву та нашим партнерам посилювати тиск на агресора, отримувати більше зброї, залучати ширше коло країн до міжнародної коаліції на підтримку України. П‘ятий етап можна відносно датувати «24.02.2022-30.03.2022». Він закінчився звільненням Півночі України, а масштабне передислокування армій загарбників на Донбас створило передумови для наступного етапу. Тут світовій спільноті і відкрилися жахливі факти знищення мирних людей російськими окупантами.
7. На шостому етапі війни було фактично встановлено лінію фронту між армією загарбників та ЗСУ, сформовано систему оборони. На жаль, на цей момент Україна майже вичерпала запаси боєприпасів та озброєння, і фантастична перевага росіян в артилерії та фронтовому ППО дала можливість захопити Маріуполь й розгорнути наступ в бік Сєверодонецька та Лисичанська. Саме тоді, з квітня по червень, західна військова підтримка була систематизована, а Україна не тільки зупинила ворога, але й перемогла логістичні та паливні проблеми в тилу, відновила роботу економіки, створила передумови для развилку воєнного успіху. На наступному, сьомому етапі війни, з червня до серпня, завдяки постачанню сучасної артилерії та РСЗО «Хаймарс», було досягнуто паритету на більшості ділянок фронту, окрім Луганської області, знищено величезну кількість складів та техніки ворога, і врешті-решт заблоковано постійний наступ ворога. Створено передумови для початку звільнення території нашої країни.
8. Восьмий етап війни - звільнення більшої частини окупованої Харківщини та Правобережної частини Херсонщини. У цей час російський уряд почав мобілізацію для поповнення бойових частин, використав ув‘язнених для доукомплектування ПВК (ЧВК), та остаточно визнав факт війни перед власними громадянами.Міжнародна демократична спільнота схвалила рішення про обмеження постачання енергоносіїв з РФ. Обміни полоненими набули постійного характеру, і ми побачили перших звільнених героїв Маріуполя. Дізналися також багато про знущання та катування полонених в РФ. На жаль, у руках окупантів залишаються ще тисячі наших військовополонених та мирних жителів.
9. На дев‘ятому етапі дев‘ятирічної війни, коли стало зрозуміло, що ворог починає затягувати бойові дії на фронті і переходить до війни проти мирного населення України: б‘є по інфраструктурних об‘єктах та енергетиці, знищує житлові будинки в далекому тилу. Світова коаліція остаточно прийняла рішення про необхідність підтримати повне звільнення території України. Наш Президент категорично відмомився від мирних перемовин з Володимиром Путіним; росіяни навпаки - почали шукати можливість натиснути на світову спільноту для фіксації лінії фронту через перемир‘я. Враховуючи, що війна йде на території нашої країни, будь-яке перемир‘я - це крок до можливого відновлення військового потенціалу ворога та подальшого наступу.
10. Очевидно, що для захоплення території Донецької та Луганської областей ворог не пошкодує чергових десятків тисяч життів власних військових. Кількість техніки стрімко тане, російське командування влаштувало зимову кампанію з захоплення Соледара, Бахмута та Вугледара, поспішаючи це зробити за будь-яку ціну до отримання українцями наступного посилення бойових можливостей від союзників. Сьогодні нам не вистачає фронтової артилерії для отримання статус-кво на Донбасі, ми поступаємося за кількістю танків та бойових машин піхоти у понад два рази, але ворог ці ресурси цінує набагато більше, ніж живу силу.
11. Нині постає питання про те, як повністю звільнити територію, зайняту ворогом: Крим; частину Донбасу, яку РФ контролює майже дев‘ять років, та все, що було захоплено у 2022-23 роках. Ворог оскаженіло штурмує Вугледар, Бахмут, Кремінну. Продовжує нескінченне бомбардування захисних ліній у Мар‘їнці, Красногорівці, Авдіївці, які тримаються з 2014 року. Російське командування розуміє, що треба відзвітувати про наступні «перемоги» до того, як Україна отримає наступний транш допомоги від союзників. До того, як українці зможуть використати кліматичні сезонні зміни для масштабного наступу. Ворог намагатиметься не тільки окопатися на нових рубежах на Донбасі, а й засипати кожен кілометр нашої землі тисячами мін, щоб сповільнити наступ ЗСУ. Саме тому в військовій допомозі настільки багато МРАПів та іншої протиминної техніки для наступу.
12. Паралельно з питанням про забезпечення ЗСУ снарядами та технікою на порядку денному виринуло і кадрове питання. У перші періоди гарячої фази система, створена хабарниками та корупціонерами загальмувала, адже більшість державних механізмів, не пов‘язаних із захистом держави, не працювали. Сьогодні, коли разом з економікою та наповненням союзниками бюджету все запрацювало, а митниця взагалі працює в екстремальному режимі, необхідно визначатися з очищенням системи управління від всього нечесного, що десятиліттями, нажаль, було притаманне нашій країні. Було звільнено частину державних чиновників першого рівня, до яких мали претензії антикорупційні органи, частину виконавців затримано, продовжуються розмови про подальше очищення системи, створення нової структури управління. Впевнений, що відтермінування з призначеннями замість звільнених пов‘язане із складністю відбору саме тих, до кого у суспільства не буде претензій. Кадрова чехарда має закінчитися до початку нового етапу війни - нашого наступу.
13. Сотні танків радянського зразка, сотні БМП та БТР від країн НАТО, в тому числі, сучасні Мардери та Бредлі, перша сотня Леопардів - це кілька нових бригад, а ще - кілька нових бригад артилерії та велика кількість підрозділів нових ППО та ПРО. Це зброя перемоги. До цього повинно бути ще додано навчений професійний особовий склад (і потрібно розуміти, що мобілізація, в тому числі для цього), і сучасна авіація. Або модифіковані МІГ-29, або все-таки F-16 чи літаки інших країн НАТО, або Швеції. Пілоти навчаються вже більше пів року, справа за політичним рішенням. Окрім того, дуже важливо, щоб вже «подаровані» GLDSB, керовані літаючі бомби, надійшли до війська якомога швидше, а не через дев‘ять місяців, як пишуть ворожі ЗМІ. Це має статися до початку можливого російського наступу.
14. Зрозуміло, що Росія вчергове налаштувала всіх можливих агентів впливу, корисних дурнів, тимчасових зацікавлених у тому, щоб переконати західне суспільство, що цього разу чергові «червоні лінії» від росіян, - це вже інші «червоні лінії», найчервоніші за весь час, і танки, які будуть стріляти в «мирних російських громадян Донбасу», і ракети, які будуть вбивати російських військових на «конституційній російській території» - в українському Криму, і, головне, літаки, які викличуть зустрічну велику кількість «надсучасних російських літаків» (які майже не виготовляються через відсутність західних комплектуючих), не дадуть нічого, крім чергової образи Путіна та ракет на Лондон і Берлін, які будуть «летіти всього хвилину». Трамп взагалі вважає, що не потрібно постачати зброю, і каже, що він за день би закінчив війну. Мабуть, закінчив короткотермінові курси у Орбана, за методиками Рашатудей, або навчався прямо у Патрушева.
15. Рамштайн-9, який заплановано на середину лютого, має або зафіксувати танкові домовленості, які відбулися після восьмого самміту, або поставити питання про величезну кількість старої радянської зброї, яка досі є на озброєнні у кількох арабських країнах-союзниках Заходу (Марокко, Алжир тощо), або остаточно вирішити кількісно проблему забезпечення України потрібною для наступу кількістю БМП, танків, БТР західних (до речі, або східних, Південна Корея) зразків.
11. Нині постає питання про те, як повністю звільнити територію, зайняту ворогом: Крим; частину Донбасу, яку РФ контролює майже дев‘ять років, та все, що було захоплено у 2022-23 роках. Ворог оскаженіло штурмує Вугледар, Бахмут, Кремінну. Продовжує нескінченне бомбардування захисних ліній у Мар‘їнці, Красногорівці, Авдіївці, які тримаються з 2014 року. Російське командування розуміє, що треба відзвітувати про наступні «перемоги» до того, як Україна отримає наступний транш допомоги від союзників. До того, як українці зможуть використати кліматичні сезонні зміни для масштабного наступу. Ворог намагатиметься не тільки окопатися на нових рубежах на Донбасі, а й засипати кожен кілометр нашої землі тисячами мін, щоб сповільнити наступ ЗСУ. Саме тому в військовій допомозі настільки багато МРАПів та іншої протиминної техніки для наступу.
12. Паралельно з питанням про забезпечення ЗСУ снарядами та технікою на порядку денному виринуло і кадрове питання. У перші періоди гарячої фази система, створена хабарниками та корупціонерами загальмувала, адже більшість державних механізмів, не пов‘язаних із захистом держави, не працювали. Сьогодні, коли разом з економікою та наповненням союзниками бюджету все запрацювало, а митниця взагалі працює в екстремальному режимі, необхідно визначатися з очищенням системи управління від всього нечесного, що десятиліттями, нажаль, було притаманне нашій країні. Було звільнено частину державних чиновників першого рівня, до яких мали претензії антикорупційні органи, частину виконавців затримано, продовжуються розмови про подальше очищення системи, створення нової структури управління. Впевнений, що відтермінування з призначеннями замість звільнених пов‘язане із складністю відбору саме тих, до кого у суспільства не буде претензій. Кадрова чехарда має закінчитися до початку нового етапу війни - нашого наступу.
13. Сотні танків радянського зразка, сотні БМП та БТР від країн НАТО, в тому числі, сучасні Мардери та Бредлі, перша сотня Леопардів - це кілька нових бригад, а ще - кілька нових бригад артилерії та велика кількість підрозділів нових ППО та ПРО. Це зброя перемоги. До цього повинно бути ще додано навчений професійний особовий склад (і потрібно розуміти, що мобілізація, в тому числі для цього), і сучасна авіація. Або модифіковані МІГ-29, або все-таки F-16 чи літаки інших країн НАТО, або Швеції. Пілоти навчаються вже більше пів року, справа за політичним рішенням. Окрім того, дуже важливо, щоб вже «подаровані» GLDSB, керовані літаючі бомби, надійшли до війська якомога швидше, а не через дев‘ять місяців, як пишуть ворожі ЗМІ. Це має статися до початку можливого російського наступу.
14. Зрозуміло, що Росія вчергове налаштувала всіх можливих агентів впливу, корисних дурнів, тимчасових зацікавлених у тому, щоб переконати західне суспільство, що цього разу чергові «червоні лінії» від росіян, - це вже інші «червоні лінії», найчервоніші за весь час, і танки, які будуть стріляти в «мирних російських громадян Донбасу», і ракети, які будуть вбивати російських військових на «конституційній російській території» - в українському Криму, і, головне, літаки, які викличуть зустрічну велику кількість «надсучасних російських літаків» (які майже не виготовляються через відсутність західних комплектуючих), не дадуть нічого, крім чергової образи Путіна та ракет на Лондон і Берлін, які будуть «летіти всього хвилину». Трамп взагалі вважає, що не потрібно постачати зброю, і каже, що він за день би закінчив війну. Мабуть, закінчив короткотермінові курси у Орбана, за методиками Рашатудей, або навчався прямо у Патрушева.
15. Рамштайн-9, який заплановано на середину лютого, має або зафіксувати танкові домовленості, які відбулися після восьмого самміту, або поставити питання про величезну кількість старої радянської зброї, яка досі є на озброєнні у кількох арабських країнах-союзниках Заходу (Марокко, Алжир тощо), або остаточно вирішити кількісно проблему забезпечення України потрібною для наступу кількістю БМП, танків, БТР західних (до речі, або східних, Південна Корея) зразків.
Витіснення великої кількості озброєних людей, незадоволених станом справ, за наші кордони і є початком цього шляху. І саме тому Захід розігрує цю карту повільно, всупереч очікуванням українців.
Красовицький щоденно
