1. Я не дам вам посилання на джерело цього соціологічного дослідження, бо воно ще не оприлюднене офіційно, але запевняю, що є цілком серйозним.
2. Безумовно, головним фактором, котрий повністю змішає карти на політичному столі України, є Залужний, котрий (поможи, Дарвін!) погодиться після війни піти, бодай ненадовго, в політику.
3. Без нього, безумовно, все інакше, й Зеленський на президентських виборах має непогані шанси.
4. А от парламентські змінять політичний ландшафт дуже суттєво. Як я вже не раз казав, зелені не лише не збережуть моностатусу, а й найбільшою фракцією не будуть.
4. І «ведмежий» тренд для них і самого Зеленського збережеться (як на мене, лише посилиться).
5. Найгіршою новиною для влади є впевненість українців, що корупція в країні лише зростає. З досвіду 2016-2018 беруся стверджувати, що жодні дії керівництва країни вже цієї впевненості не похитнуть.
6. З цікавинок - дуже високий рейтинг довіри до Буданова. Виявляється, завдання з виведення в популярні політики генерала з зеленого табору ОПівські піарники виконали цілком пристойно. Недарма він сьогодні наймедійніший у світі керівник спецслужби.
7. Подібна ситуація й з Притулою - досвід із «новимі ліцамі», здається, нікого в нас не вчить.
8. Але в обох цих випадках слід мати на увазі дві обставини. По-перше, «ефект Гриценка-Смешка», коли цілком пристойні попередні рейтинги певних політиків перед урнами з голосуванням катастрофічно тануть. По-друге, політика - це точно не місце демонстрації довічної лояльності. Скільки б не були ці двоє політиків «проектами Банкової», лояльність вони зберігатимуть рівно до дня коли (і якщо) пройдуть до парламенту з власними політсилами. А далі їхні союзи будуть цілком ситуативними й базуватимуться на вигоді (не конче й не лише фінансовій), а не ефемерній вірності чи вдячності.
9. Головний висновок, котрий випливає зі свіжої соціології (і який я намагаюся до вас донести вже кілька місяців): не треба боятися виборів, впливу Єдиного марафону чи навіть фальсифікацій, неможливості для частини людей реалізувати (в звʼязку з війною й військовим станом) своє активне й пасивне виборче право. Бо за будь-яких обставин розподіл влади після виборів набагато більше відповідатиме реальному волевиявленню народу, ніж зараз, коли вона повністю монополізована неуками, нікчемами й злодіями, котрі давно всяку довіру електорату втратили.
10. Враховуючи наш конституційний устрій, саме результат парламентських виборів визначить реальну владну конфігурацію в країні.
11. Право ж на «частину пирога» людей на фронті все одно буде реалізоване негайно після припинення бойових дій, відміни військового стану й демобілізації. Позачергові вибори там неминучі, як зміна дня й ночі.
12. Та чекати цього, аби почати відроджувати повністю зруйновані з 2019 державні інституції, геть не обовʼязково.
П.С. Дуже вам не раджу, якщо не хочете виглядати ідіотами, влазити тут у правові аспекти конституційності-неконституційності виборів під час війни. Всі конституціоналісти, з якими я обговорював це питання, вважають, що колізію між закінченням законних повноважень виборного органу й забороною проводити вибори під час воєнного стану цілком логічно вирішити на користь базового для демократії принципу змінності влади. І КС здатний це зробити.
П.П.С. Питання, як змусити владу провести парламентські вибори, цілком просте - тиск громадянського суспільства й західних партнерів. Але для цього потрібна якщо не більшість від усього населення (наразі співвідношення 33-49 проти виборів), то, бодай, пасіонарної його частини (себто, вас).
Думайте
