Даша Кобильченко (16 років), учениця Liceum im. Tytusa Chałubińskiego (м.Варшава), поділилась своїми спостереженнями, наскільки відрізняється система середньої освіти у Польщі та Україні.
Моє життя так склалося, що у мене з’явився досвід навчання не тільки в українській, але і в середній польській школі, тому мені було цікаво порівняти підхід до навчання в обох країнах.
12 рокiв у трьох школах
Ну, по-перше, в Польщі спочатку йдуть до початкової школи, потім після п`яти років навчання переходять до гімназії, де навчаються ще чотири роки і тільки після того йдуть у ліцей – аналог старшої школи (це ще 3 роки ). Таким чином, якщо підсумувати роки навчання, то виходить, що поляки навчаються 12 років. Діти в Польщі йдуть до школи у 7 років, а в Україні, в більшості, навчання починають вже з 6-ти років. Ось і виходить, що у віці 16 років українські ученики вже пишуть вступні іспити до вищих навчальних закладів, а в Польщі у цьому віці на учнів чекає ще 2 роки навчання.
Навчання за профiлем
Друга відмінність – останні три роки учні в Польщі вивчають предмети виключно за обраним напрямом. В цілому це приблизно 7-9 предметів, знання яких учень хоче розширювати і розвивати і в подальшому. Якщо я не помиляюсь, то в Україні також є така можливість в коледжах, але у звичайних загальноосвітніх школах всі навчаються по однаковій програмі – мають в навантаження 18-20 предметів, які потрібно вивчати на однаково відповідному рівні, в збиток більшості профільних направлень.
Дисципліна та вимоги
Якщо говорити в цілому про дисципліну та вимоги: вона значно вища в Україні, ніж в Польщі. Наприклад, якщо для українського школяра відвідування занять — обов’язкова справа, яка не підлягає обговоренню, то в Польщі головне, щоб було більше 50% відвідуваності за рік. Якщо відсоток буде нижчим, то в кінці року учень зобов’язаний написати тест за цілий рік. Інколи під час уроку в польському ліцеї може бути присутніми 7-10 людей, інколи трохи менше або більше. Мене це досі дивує та вражає.
Що також здивувало – в українських школах перспектива залишитися на другий рік — це скоріш, така страшилка, яку, як правило, ніколи не реалізовують і в більшості сприймають як жарт. Тут я була надзвичайно вражена, дізнавшись, що залишитися на другий рік – цілком реальна перспектива, і явище це звичайне і доволі часте. Якщо у тебе за рік стоїть з якогось предмету «одиниця» (повірте, це трапляється досить часто) і ти не зміг її виправити, то ти не маєш права переходити до наступного класу. В кінці року може залишатися навіть по 8 і більше людей в класі, які повторно будуть проходити ту саму програму. І мені було доволі дивно спостерігати в своєму класі однокласників на три роки старших за себе – 20-річних бородачів.
Оцінювальна система
Шестибальна, хоча в реальності «6» майже ніколи не ставлять, тільки у вигляді якихось унікальних супервиключень. Мені було досить важко після 9-ти років навчання по 12-бальній системі перейти на 6-бальну: досі звикаю, що 3 – це цілком пристойний бал, на який ще потрібно заслужити.
Дуже полегшує життя польським учням і те, що домашнє завдання задається нечасто і в малій кількості. В той час як український школяр просто помирає під грудою книг і зошитів до самісінького вечора, виконуючи доволі об’ємну домашню роботу. Я не готова судити добре це чи погано. З одного боку так, вірогідно, краще закріплюється пройдений матеріал. Але якщо врахувати, що 80% завдань робляться за допомогою інтернету в кращому випадку, або списується — в гіршому, то ефективність домашньої роботи стає суперечливою.
Цікаво, що в польській системі передбачені абсолютно офіційні «пільги» учню. Наприклад, з кожного предмету учень отримує по три «szancy» («szancy» — польськ. «шанси», — прим. ред.), які може використати за незроблене завдання або за право не відповідати біля дошки… тоді просто можна підняти руку і вимовити «szansa» («шанс»). Коли всі три «szancy» використані, то учень отримує свою заслужену «одиницю».
Також існує ще «щасливий номер» — кожен день обирається якесь число і той учень, котрий записаний в журналі під цим номером може сьогодні не відповідати, якщо хоче. Але ця практика не надто популярна, про неї забувають і доволі рідко користуються своїм «щасливим номером». Та і в принципі польські вчителі зазвичай не активно запитують учнів з місця, відповідно, оцінки за активність під час уроку також ставляться не часто. На жаль або на щастя, в українській школі немає «szansy» не вийти до дошки за власним бажанням. За не підготовку до уроку ти автоматично отримуєш «одиницю», хоча, на мою думку, це вчить більшій відповідальності та мотивує на кращу підготовку наступного разу.
Перевірка зошитів
Також мені було доволі непросто прийняти той факт, що вчителі ніколи не перевіряють зошитів, а вести конспекти абсолютно необов’язково – це виключно твоя справа і відповідальність. За семестр український школяр може отримати більше п’ятнадцяти оцінок за домашнє завдання, презентації, активність, творчі завдання, ведення зошитів, ну і звичайно ж, за самостійні та контрольні роботи. В Польщі вчителі не так активно оцінюють, найчастіше всього ставлять бали тільки за контрольні та самостійні – таким чином, за цілий семестр можна розбагатіти не більше ніж на 2-5 оцінок.
Вибір одягу
Ще одна важлива відмінність – абсолютно вільний вибір одягу. Учні активно самовиражаються, у тому числі і за допомогою свого зовнішнього вигляду, інколи дуже екстравагантними вбраннями і кольором волосся. В Україні, на жаль, вимоги до зовнішнього вигляду набагато суворіші, чомусь індивідуальність не особливо заохочується і часто активно критикується вчителями. Хотіла би відмітити, що прищеплена за роки навчання в Україні дисциплінованість мені, безумовно, допомагає протистояти тотальному «вільно-розслабленому відвідуванню», допустимому в польських ліцеях, хоча це стає дедалі складніше, тому що аж занадто спокусливо.
А в цілому, звісно, відповідальність за знання в своїй голові все більше і більше переходять до рук самих учнів – в епоху інтернету це робити все легше і все швидше, і бажано це зрозуміти якнайшвидше.
