Через два роки після російського вторгнення деякі міфи розвіялися, але з'явилися нові.
Два роки тому Владімір Путін розпочав своє неспровоковане, навмисне, повномасштабне вторгнення в Україну, спираючись на кілька міфів, зокрема про те, що Україна не є "справжньою" країною і є слабкою у військовому плані, а також про те, що Захід перебуває в розгубленості і мало що зробить, щоб його зупинити.
Українці швидко зруйнували деякі з цих міфів, разом з більшою частиною російських військ, що вторглися в Україну. Українці зберегли свою столицю, своє керівництво і повернули більшу частину території, захопленої російськими військами в перші дні 2022 року, хоча і жахливою ціною. Захід відреагував, запровадивши серйозні (хоча й недостатні) економічні санкції проти Росії та надавши значну (хоча й дещо запізнілу) військову допомогу Україні.
Інші міфи, однак, живуть і донині, а останнім часом з'явилися нові, зокрема, під час дебатів у Конгресі щодо того, чи продовжувати допомогу Україні з боку США. Як республіканці, які працювали на найвищих посадах у сфері національної безпеки, ми особливо стурбовані, коли чуємо, як деякі з цих міфів повторюють республіканці.
Отже, ось чотири міфи про Україну, які ви могли чути, і деякі з причин, чому вони не відповідають дійсності.
Міф перший: Україна не може перемогти
Почнемо з найголовнішого - міфу про те, що американська підтримка підживлюватиме нескінченну війну, в якій Україна не зможе перемогти.
Україна діє героїчно і успішно. Починаючи з лютого 2022 року, вона повернула собі величезні території, захоплені Росією. Нас не повинно дивувати, що решта 18 відсотків території, які залишилися, відвоювати найважче. Якби Захід надав Україні зброю, про яку керівництво країни просило від самого початку - від систем протиракетної оборони і ракет дальнього радіусу дії до винищувачів і танків - ця війна могла б виглядати зовсім по-іншому.
Українські військові проявляють творчість під вогнем, придумуючи способи контратаки, які здивували ворога. Хвалений російський Чорноморський флот був фактично витіснений з Севастополя, оскільки Україна стверджує, що вивела з ладу третину російських кораблів, що дозволило відновити експорт через Чорне море. Україна також завдала величезних втрат російській армії, скоротивши її звичайні збройні сили вдвічі, згідно з оцінками міністра оборони Великої Британії та директора Центральної розвідки США. За даними Служби зовнішньої розвідки Естонії, Росія втратила в Україні 8 300 бойових броньованих машин, в тому числі 2 600 танків, 5 100 бронетранспортерів і 600 самохідних артилерійських установок. Для заміни цієї техніки потрібен час. Крім того, Україна назвала ядерний блеф Росії ядерним блефом, завдавши глибоких ударів по ключових інфраструктурних об'єктах всередині Росії без жодної ядерної відповіді.
Втрати російського особового складу наближаються до 400 000 вбитими і пораненими. Було б помилкою вважати, що не існує переломного моменту для тих росіян, яких відправляють на фронт, і які, по суті, є гарматним м'ясом. Вже зараз є ознаки того, що Росія матиме проблеми з новим раундом мобілізації.
Багато чого з цього було досягнуто завдяки допомозі Заходу. Підтримка України з боку США становить менше 4 відсотків річного бюджету Пентагону, але повернення інвестицій для українського народу і для нас окупилося з лишком. Не витративши жодного американського солдата, ми зменшили військовий потенціал Росії, супротивника, якого Стратегія національної оборони до 2022 року назвала "гострою" загрозою для США.
Звичайно, було б корисно, якби адміністрація Байдена більш чітко визначила мету української перемоги замість нинішньої туманної мети "стільки, скільки буде потрібно". Але ми згодні з тим, що найкращою стратегією для Сполучених Штатів має бути перемога України і поразка Росії - вигнання кожного російського солдата-окупанта з української території, притягнення Росії до відповідальності за скоєні нею воєнні злочини і арешт російських заморожених активів, щоб допомогти покрити вартість руйнувань, заподіяних Путіним.
Якщо ми нічого не навчилися з першого повномасштабного вторгнення два роки тому, то це те, що ми не повинні недооцінювати здатність, хоробрість і рішучість українців перемагати або переоцінювати російську військову доблесть і оперативну віртуозність. Незважаючи на дуже складні і болючі два роки, українці в переважній більшості вірять, що вони можуть досягти перемоги. На даний момент головним фактором, що визначає, переможе Україна чи програє, є допомога Заходу і, зокрема, Сполучених Штатів. Якщо "Україна залишиться сама", як зазначив президент України Володимир Зеленський під час Мюнхенської конференції з безпеки, "Росія нас знищить".
Міф другий: настав час для припинення вогню
Міф про "нескінченну війну" підживлює інший міф, який полягає в тому, що зараз настав час для припинення вогню або перемир'я.
Останні повідомлення та інтерв'ю Такера Карлсона з Путіним свідчать про те, що Росія зацікавлена у переговорах. Ці розповіді спростовуються діями Росії на місцях, зокрема, очевидною стратою поранених українських військовополонених в Авдіївці, а також постійними обстрілами і вбивствами українських цивільних осіб - звірствами, які заперечуються російськими офіційними особами.
Ніхто не хоче, щоб ця війна закінчилася швидше, ніж українці - адже саме вони ведуть бойові дії. Але українці відкидають територіальні компроміси та переговори з Росією, бо знають, що Путін має довгий послужний список того, що ніколи не дотримується угод, які він підписує. Також вільні українці не хочуть прирікати мільйони своїх співгромадян на окупованих територіях на життя під репресивним російським контролем. Вони і весь світ бачили, від Бучі до Маріуполя, воєнні злочини і злочини проти людяності, навіть геноцид, від яких потерпають українці під російським контролем.
Припинення вогню дало б Путіну час відновити свої значно зменшені сили, щоб він міг знову загрожувати Україні, а можливо, й іншим країнам. Це виставило б Сполучені Штати слабкими і ненадійними, яким бракує сили волі і здатності підтримувати кампанію з надання допомоги, яка, нагадаємо, не передбачає відправлення наших військ на небезпечний шлях. І це підбадьорило б недоброзичливців у всьому світі, які побачили б, як і у випадку з безрозсудним виведенням військ з Афганістану в 2021 році, що Сполучені Штати відступають і відкривають сезон полювання на об'єкти своєї агресії.
Як нещодавно написав канцлер Німеччини Олаф Шольц, "брутальна спроба Росії вкрасти територію силою може стати прикладом для інших авторитарних лідерів по всьому світу. Все більше країн ризикують стати жертвами хижака, що знаходиться по сусідству". За останніми оцінками данської і естонської розвідок, Росія готується до нападів на членів НАТО протягом наступних п'яти років. Це не теоретична загроза.
Міф третій: Україна безнадійно корумпована
Наступним є міф про те, що Україна є корумпованою країною, яку очолюють неонацисти, і тому допомога Україні - це викидання грошей на вітер.
У 2019 році українці з великим відривом обрали першого в історії країни президента-єврея Зеленського, після того, як до цього в країні був прем'єр-міністр-єврей. Країни, які обирають євреїв своїми найвищими лідерами, майже напевно не є "нацистами". Насправді, згідно з опитуванням Антидифамаційної ліги, в Україні за останні роки спостерігається значне зниження рівня антисемітських настроїв.
Корупція десятиліттями мучила Україну, як і решту колишнього Радянського Союзу, але Зеленський був обраний на антикорупційній кампанії. Хоча до лютого 2022 року існувало невдоволення відсутністю прогресу на цьому фронті, він та його уряд суттєво посилили боротьбу зі звинуваченнями в корупції. Можливо, ще важливішим є те, що толерантність до корупції серед українців після повномасштабного вторгнення значно знизилася. Процес боротьби з корупцією розпочався 20 років тому, але проходив з перервами. Але повномасштабне вторгнення Путіна змінило ситуацію і породило нульову толерантність до такої поведінки.
Незважаючи на часті скарги членів Конгресу, насправді механізми моніторингу американської допомоги Україні є більш суворими, ніж майже в будь-якій іншій країні світу. Олігархи та урядовці притягуються до відповідальності за корупційну поведінку, що свідчить про значний прогрес. Колишній міністр оборони Олексій Резніков був звільнений зі своєї посади не тому, що він особисто займався корупцією, а тому, що він не зробив достатньо для її подолання у своєму міністерстві. Ігор Коломойський, олігарх, який підтримував президентську кампанію Зеленського у 2019 році, був заарештований за звинуваченням у корупції. Коли йдеться про корупцію, сьогоднішня Україна не схожа на стару Україну.
Більше того, на відміну від Росії, Україна має демократично обраного президента, підзвітного народу. В Україні проводяться вільні та чесні вибори, і вона пережила кілька демократичних передач влади. Серед найбільших сильних сторін України - активне громадянське суспільство та засоби масової інформації. Більшість українців підтримують орієнтацію країни на євроатлантичну спільноту, в тому числі зросла підтримка вступу до НАТО та Європейського Союзу. Значною мірою це зростання підтримки пов'язане з вторгненням Путіна.
Міф четвертий: Україна - це неправильний пріоритет
Це підводить нас до останнього міфу, який нависає над війною: а саме, що підтримка України відволікає нас від того, де ми дійсно повинні зосередити наші зусилля - Китаю і, після терористичної атаки ХАМАС проти Ізраїлю 7 жовтня, Близького Сходу.
Китай, безсумнівно, становить серйозний виклик для Сполучених Штатів і наших союзників в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, особливо для Тайваню. Але саме Росія вторглася в сусідню державу - втретє після вторгнення в Грузію в 2008 році і двох вторгнень в Україну, в 2014 і 2022 роках. Китай - ні (поки що). Вторгнення Путіна вже створило найбільшу кризу безпеки на європейському континенті з часів Другої світової війни. На противагу цьому, військова загроза, яку становить Китай, все ще є перспективною.
Очевидна поразка Росії в Україні зробить конфлікт з Китаєм менш імовірним, оскільки це відштовхне китайського лідера Сі Цзіньпіна від розгляду військових дій проти Тайваню. Тайванці знають це і саме тому є одними з найбільших прихильників України. Підтримка, яку ми надаємо Україні, за великим рахунком, не віднімає тієї військової готовності, яка нам потрібна в Азійсько-Тихоокеанському регіоні.
Однак одночасне скорочення підтримки України та Ізраїлю після 7 жовтня підкреслило необхідність вирішити проблему незадовільного стану оборонно-промислової бази США і її здатності мобілізувати виробництво ключових видів озброєнь зараз. Фактично, додатковий запит дозволив би нам наростити нашу військово-промислову базу відповідно до того, в якому світі ми зараз перебуваємо.
Більше того, тягар допомоги Україні розділяють наші європейські союзники більше, ніж може здатися з деякої риторики. У доларовому еквіваленті Європа надає Україні більше економічної допомоги, ніж ми, і лише нещодавно схвалила додаткову допомогу в розмірі 54 мільярдів доларів. У відсотках від ВВП Сполучені Штати посідають 15-те місце у світі за обсягом допомоги Україні у сфері безпеки.
Але військова допомога США є необхідною і незамінною. Нам потрібна допомога Європи у боротьбі з китайським викликом. Підтримка Пекіном Росії, яка включає фінансування її військових зусиль і постачання ключових компонентів подвійного призначення для її оборонної промисловості, привернула увагу до того, що проблеми європейської та індо-тихоокеанської безпеки пов'язані між собою.
Суть для законодавців обох партій полягає в тому, що втома від України небезпечна не лише для України, але й для нас самих. Українці несуть тягар захисту не лише своєї свободи, але й нашої, від спільного ворога, вбивство якого ув'язненого опозиційного лідера Олексія Навального лише доводить, наскільки він небезпечний і деспотичний. Україна ніколи не просила, щоб ми посилали наших чоловіків і жінок воювати за неї - але вони відчайдушно потребують нашої зброї. Вони заслужили нашу підтримку, борючись з корупцією, захищаючи свою демократію і доводячи свою цінність як союзника.
Зволікання Конгресу зі схваленням фінансування для України дедалі більше деморалізує українців, а також є смертельно небезпечним. В Україні закінчуються запаси зброї та боєприпасів, і вона змушена нормувати їх постачання. "Дефіцит зростає з кожним днем", - як повідомляється, нещодавно написав міністр оборони України Рустем Умеров одному з високопосадовців ЄС. "Здатність ворога переважати Збройні сили України у співвідношенні більше ніж 3:1 тільки погіршується". Усе це підриває віру українців у те, що ми є надійним союзником.
Цю проблему можна вирішити, ухваливши додаткову допомогу для України. Такий крок був би величезним моральним стимулом для українців - і величезним ударом для росіян, чиї лідери і рупори в ЗМІ - російських і західних - дійшли висновку, що ми відмовимося від України.
Ми повинні довести, що вони помиляються. Навальний віддав своє життя, щоб протистояти путінському варварству. Підтримати Україну і перемогти Росію - це найменше, що ми можемо і повинні зробити.
